Розділ четвертий. З того світу

- Кажи – промовив Грант.

- Що ви можете мені розповісти про виклик душ?

Грант посерйознішав. Йому не сподобалося таке питання.

- Навіщо ти питаєш?

- Я просто цікавлюсь. – Розгублено відказав Джек. Він не міг зрозуміти, чому грант так напружився. – А що таке?

- Рано тобі це знати, ось що таке. Навіщо ти взагалі поліз куди не треба? – В голосі вчителя відчувався гнів. Але побачивши на лиці юнака печаль він пом’якшав. – Вибач, я перегнув палку. Просто колись був один юнак, який також «Просто цікавився» викликом душ. Його звали Персеваль, він був учеником Гарольда. В один день він убив свого наставника та його напарників. Але через пару годин його спіймали, і він досі гниє в тюрмі. Тільки якщо за цей час він не зумів втекти. Хоч би там як, але він тепер до віку вважається зрадником всіх алхіміків. Я не хочу, щоби ти став таким же як и він. – Грант зробив паузу, якою скористався Джек:

- Тому що ви боїтесь, що я також вб’ю свого вчителя? Нічого, я все розумію

Грант не знав, що відповісти, тому продовжив:

– Виклик душ це найскладніше закляття в алхімії. Для виконання треба мати багато магії в собі та добре підготуватися. Тому що не відомо, як поведе себе викликаний привид. Сама суть закляття дуже проста. Ти просто витягуєш привида з того світу. Ти можеш викликати випадкового духа, а можеш викликати певного, але це складніше. При бажанні, ти можеш залишити  духа у цьому світі. Але найчастіше духів відкликають назад, оскільки вони не потрібні, тому що їх викликали для тесту здібностей ученика. Також можна заволодіти розумом привиди і тримати його як раба. Але для цього потрібна немислима кількість магії. Це, до речі, дуже добре описав Гарольд в своїй книзі «Життя після смерті»

- Добре, дякую. – Після цих слів Джек розвернувся, і пішов до своєї кімнати. - «Чудово, тепер я знаю, де можна дістати більше інформації» . – Сказав він подумки.

Тиждень потому.

- Вдалося. – Сказав Джек сам собі, дивлячись, як блакитний привид щура бігав по території пентакля намагаючись вибратися, але йому не давав зробити це спеціальний бар’єр. – Тепер можна переходити до більшого.

Джек тренувався до виклику духа весь тиждень, він перечитав книгу Гарольда про їх виклик декілька разів і після разів з десять без проблем викликав привидів щурів. Він відчував, що готовий до більш складного закляття, тобто виклик по імені. Його зацікавило ім’я «Джон де Кларр». Воно викликало відчуття якоїсь таємничості. Такі прізвища носили люди близько за 3000 років на нашої ери. Можливо, цей привид зможе дати якусь цінну пораду чи щось ще. Хай там як, у Джека було все готово, залишилося дочекатися, поки Грант поїде в магазин, і тоді у нього буде достатньо часу.

***

- Я поїхав, бувай. – Сказав Джекові Грант. – Ах так, Джеку, ти вже тиждень не виходиш на двір. Я починаю хвилюватися. Все добре? Може прогуляєшся?

- А, так, я якраз хотів цим зайнятися. – Відповів хлопець, зачинаючи двері. – Звичайно, я прогуляюся, але зараз я доведу свою справу до кінця.

Він спустився до підвалу, де вже лежали його посох і книга з закляттям, а на підлозі намальований спеціальний пентакль, в якому лежав зачарований папірець з іменем. Джек взяв в руки книгу і посох, а потім зробив довгий, але невпевнений вдих.

- Уяви, як ти відкриваєш портал в інший візир, уяви, як спочатку він маленький і непомітний, неначе хмарка, але потім коло розширюється, і можна побачити, як в ньому вирують душі. Уяви, де він буде знаходитися, і якого розміру він буде. І потім вже папірець зробить свою справу, викликавши привида

Підбадьоривши себе юний алхімік почав промовляти закляття. Не дивлячись на те, що він готувався, його слову були невпевненими, а серце стукало так, неначе зараз не витримає напруги і вискочить із свого місця в тілі алхіміка. Джек ледве міг стримувати вир його думок. В самому пентаклі почав бачитися портал, а папірець, на якому було ім’я почав горіти, та так, що над порталом був стовп вогню. Вогонь був настільки сліпучий, що хлопцю довелося закрити очі. І от, коли Джек подумав, що зараз він знепритомніє, почувся кашель. А після нього слова.

- Господи, чого так багато дому. Стривайте, де я? Хто посмів мене викликати? Кому жити набридло!?

Привид був такий, як і привиди щурів. Такий же блакитний і трохи прозорий. Сам хлопець був не старше сімнадцяти і одягнутий в дуже стародавній, але дорогий одяг. На його лиці було видно роздратування через те, що хтось перервав його спокій. Привид, якого скоріш всього звали Джон повернувся до людини, що його викликала.

- Ага! Ось цей покидьок, це… шістнадцятирічний підліток? Не таким я очікував побачити людину, яка вміє викликати духів. Он, зараз в штани обмочиться в штани.

Джек, який справді був готовий обмочитися в штани, трохи відійшов від всього, що трапилося. Він також не очікував, що викличе хлопця, який ледь старше ніж він сам.

- Чого мовчиш? Навіщо ви мене викликав? Це тест?

- Н-н-ні

- Якщо ти наважився викликати духа, то будь ласкавий не бубніти і не забирати мій час.

Привид почав ходити по пентаклю і почав неначе штовхати повітря.

- Дивовижно, цей дурень зміг поставити бар’єр, щоб я не вийшов.

Якраз таки той самий дурень згадав, що потрібно представитися:

- Я Джек. Джек Перен. Мій прадід був сином полковника армії Гіфарсу, ти ж знаєш, що таке Гіфарс.

-Угу столиця алхіміків. – Відповів Джон, паралельно неначе намагаючись знайти слабке місце в бар’єрі. – Я бачив, як вона зароджується і процвітає. Правда вже на тому світі.

- Так от. Але одним разом на Гіфарс напали маги, через те, що магів було більше і до того ж вони напали раптово. Тому у алхіміків був лише один вибір, а саме викинути місто з часу і простору. Хоч і з середини не було шансів повернути його назад, іншого вибору не було. Та дружина полковника поросила відіслати її малюка за межі міста, щоби коли він виріс врятував місто. Разом з малюком відправили капрала, але малюк і капрал потрапили в різні часи, тож капралу пощастило знайти його правнука, тобто мене. Зараз я маю навчитися магію і повернути місто, адже мій вчитель надто слабкий для цього, а в мене, як нащадка великого мага має вистачати сили. Ти мене взагалі слухаєш? – Огризнуся Джек привиду, який за всю його розповідь ні разу на нього не поглянув, а тільки видавав такі звуки як «Угу» і «Ага», а сам намагався пробити бар’єр