Розділ другий. Посох

Для початку треба дещо пояснити. А саме різницю між алхіміками та магами

Маги – це магія, яка має тіло, вони могутні, але не надто.

Алхіміки – це чаклуни та зіллє вари. Їхня магія набагато потужніша, ніж у інших магічних істот. До того ж вони мають вроджений навик варити зілля, а вони набагато кращі за магію. Але є виключення у вигляді «балансових» магів, таких як магів темряви і світла, тому що вони жили в різні часи

Вбивши алхіміка, маг забирає його силу, чим більше вбито алхіміків, тим більше становиться потенціал мага. Чого саме і прагне Гезенборг.

І на останок. «Полетіти на драконі» означає використати телепортацію, просто в деяких випадках у алхіміків залишалися опіки, та ішов дим з носу…

 …

Машина їхала дуже тихо, майже беззвучно. Так продовжувалось десь 20 хвилин, поки Джек не вирішив порушити тишину.
 

- Як довго ви мене шукали?

- Понад 40 років, 40 клятих років – На лиці Ганта з’явилося роздратування, цим самим викликало спантеличення у Джека.

- Ви цього не хотіли робити?

Грант зробив паузу, він чітко продумував свою подальшу відповідь. На його обличчі в цей час можна було прочитати злість, біль сум та злобу які поєднувалася в одну кашу.

- Розумієш, Джеку, 44 роки назад коли шукали людину, яка відправиться з твоїм прадідом взяли саме мене, тому що мене було не шкода. Як я потім дізнався, таке закляття смертельне для істот старших за 5 людських років. В іншому же випадку шанс виживання 1:1 000 000. Звичайно послали мене, Капрала Гранта Прайса, я ж ні полковник, ні майор, я навіть не капітан. Якби я помер, це було би не великою трагедією.

З лиця Гранта зникли всі емоції, таке відчуття неначе він от-от заплаче. Але той продовжив:

- Якби не клятва, я би припинив пошуки ще 34 роки тому.

- Навіть не знаю що сказати.

- Нічого не треба казати, що зроблене, те зроблене. Але я все таки зміг їх пробачити

Джек знаходився в маленькому шоці. Він навіть і підозрювати не міг що з паном Грантом так могли вчинити. Вчинити настільки погнилому, так плюнути на єдину надію, що в них була.

***

Вся подальша поїздка пройшла в повній тишині. Їхати потрібно було близько півтори години.

- Що це за місце? – Спитав спантеличений Джек.

Вони приїхали в ліс. В тайгу, якщо точніше. Сосни стояли настільки близько один до одного, що розглянути щось між ними було неможливо. Разом вони утворювали галявину в якій трава до колін. Але самим цікавим там був дуже старий будиночок. Він здавався по розмірам менший, ніж квартира Граната.

- Місце, де вчився я, і де будеш вчитися ти – Сухо відказав Грант

- В цій маленькій халупі?

Ця заявка явно розвеселила старого:

- Це вона здається маленькою лише на перший погляд. Краще подивися на неї з середини.

«А що ще залишається робити?» - подумав хлопець. Пройшовши до будинку Грант встав майже впритул до дверей, і почав щось нашіптувати. В цей час юнак міг роздивитися будинок зблиску, все було ще гірше, дерево вже потемніло від часу, та встигло покритися мохом. Іноді Джеку здавалося, що він бачив в дереві жуків. Це було не найприємніше видовище…
Аж тут із полону думок його витяг Грант:

- Все, можеш заходити

Джек з острахом переступив поріг будинку, після нього зайшов Грант. Другий одразу зачинив двері, і знову почав нашіптувати закляття. В той час як Джек був здивований. Він не очікував побачити ТАКЕ в середині старого дерев’яного будиночка.

- Аллле як?

Та старий був зайнятий нашіптуванням. Все, що залишалося робити юнаку це спостерігати картину, яка постала перед ним: Кімната, в якій вони стояли була вже вдвічі більша, ніж будинок на який дивився він 2 хвилини назад. На підлозі лежав килимок, на якому виднілися узори, через що здавалося, неначе ти потрапив знову до бабусі в село. Чулися також настінний годинник «клац клац». На стіні висіли копії видатних картин таких як «Враження» Клода Моне, «Крик» Едварда Мунка та «Чорний квадрат» Казимира Малевича. Повсюди були якісь меблі: стільчики, тумбочки та шафи. Вже з передпокою можна побачити решту будинку: вітальня, де був великий диван, та книжкова шафа, що стояла недалеко від каміна. Решту вітальної, на жаль, побачити неможна. Але справа можна було побачити кухню, вона же виглядала більш сучасною, багато про неї сказати не можливо. А ось з лівого боку починалося найцікавіше. Побачивши якісь пентаграми на стінах, Джек одразу ринув туди. Як тільки він зайшов туди, він побачив простору кімнату, повсюди якої були пентаграми різної форми, але окрім них там був великий стіл, на якому лежали миски, стояли колби в яких вирували якісь речовини. В куту кімнати була драбина, як вела кудись у підвал, цікавість Джека випередила його здоровий глузд, тож, він спустився вниз. Внизу була велика зала, але на відмінну від інших кімнат вона була майже порожня. Тільки біля стіни стояли близько 10 вітрин, в кожній з яких були палки різної форми. «Навіщо берегти якісь палки? Хоча, з цією магією хрін розберешся, чи це палка, чи щось інше». Аж тут від подальших роздумів Джека відволік Грант, який скоріш за все був в тій кімнаті з пентаграмами:

- Джеку, ти де? – гукав його старий – Ох зілля вічної пітьми. Як я міг про нього забути? Хм… Ні, ще не готове.

- Я внизу, пане Гранте.

- Я зараз прийду, чекай мене там – гукнув спускаючись Грант – о, ти в залі с посохами.

- Посохами?

- Точно, я за розповіддю про це все божевілля забув тобі розказати про основи алхімії. Самою важливою річчю, після знань, звісно, є посох, він допомагаю контролювати потужну магію, і допомагає в виконані різного типу потужних заклять. – тут Грант тикнув пальцем на крайній посох, на кінці якого неначе був медальйон – Це дзвін 9 світів, він належав Йотону, одному із найвеличніших алхіміків. Інші посохи в цій кімнаті також належали іншим великим постатям, тут раніше був музей, але зараз це моя штаб-квартира.

- А як алхімік отримує посох?