2

Некромант хропів і ніяк не відзивався на спроби його пробудити. Моракса облили водою, й декілька разів вдарили та сон все ніяк не відпускав бідолагу. Врешті наказала його перетягнути ближче до каміна й вкрити пледом.

— То де все ж Джаго? — спитала, глянувши на Ісана. — Куди подівся?

Він же знову вказав на місце, де лежав червоний буряк.

— Бу-будяк, бур-буряк, — повторив й глянув, наче на нерозумну.

— Лорд ректор ось? — перепитала не вірячи в те, що відбувається. — Ти впевнений?

Алхімік з неохотою кивнув, зиркаючи на гострі леза зброї. Я взяла до рук буряка й провела пальцями по шершавій шкірочці, боячись нашкодити. Достеменно не знала як поводитись з оберненими предметами, може від легенької подряпини почне рікою литися кров… Алхімія — наука для мене неосажна.

— Це точно Джаго де Данр? — звузила очі й глянула на Ісана, наче втілилась у роль акули, а він — моя здобич.

Кивок.

— І як то трапилось?

Обережно поклала Буряка-Будяка на стіл, боячись зайвий раз дихнути й відійшла. Норіан стояв неподалік некроманта, розгублений ще досі, а вартові переглядались. Я, вочевидь, вже тут за головну. Прекрасна… Святкова ніч! Коли алхімік заговорив, з його горлянки вирвалось щось незрозуміле, схоже на белькотання дитини, на далекий спів екзотичної тварини, найгірше — він заїкався ще при цьому.

— Та… Моракс справді садист, якщо справді таким чином прокляв, жорстоке в нього почуття гумору…

Пройшлась по кімнаті, склавши руки за спиною. Певно жести, рухи й поведінка в певних ситуаціях вже заклалась на підсвідомому рівні від вельмишановного Буряка-Будяка. В ті миті мені так бажалось, щоб це божевілля виявилось дурним жартом, я б його одразу пробачила. Нащо нині мені та морока?

Погляд затримався на порожніх кубках, потім — глянула на Ісана, що не виглядав сп’янілим, хоч добряче до чарчини прикладався.

— Ти все спланував, — проказала тихо й ступила ближче, — ти знав, що некромант прощення не подарує, ти жадаєш помсти.

І як підтвердження моїм словам, спляча красуня смачно захропіла. Ісан заворушився, як спійманий хробак, перед тим, як його посадять на гачок.

Наказала вартовим відійти й підійшла близько до алхіміка, нависнувши над ним.

— Ти ж хотів певно отруїти Моракса, — зашипіла змією, — тільки щось пішло не так, і він спить… А Джаго…

Він нервово ковтнув й затремтів. Я торкнулась пальцями його щоки, провівши по ній декілька ліній.

— Якщо до світанку ти не виправиш скоєного, то палити ми будемо не солом’яну ляльку, а тебе… — натягнула найстрахітливішу посмішку, яку тільки змогла, — тобі все зрозуміло?

Вхопивши Ісана за вухо, зиркнула на зграю охоронців й слуг.

— Геть звідси, солодощів немає.

Взявши буряка знову в долоньки важко зітхнула. От і як могло так статися? Варто всього на декілька хвилин відвернутись, як катастрофа світова трапилась. Попрошу Моракса закрити його давнього «дружка» в темницях й виторгую в діда Оліса еліксир, щоб перетворити Ісана на козла. Тоді й побачу, як житиме.

Втім, алхіміка треба перетворювати на віслюка певно. Розслабившись від того, що охоронці більше не тримали зброю біля його шиї, чоловік склав руки на грудях й глянув на мене з викликом.

Й чого тільки дивиться? Три миті тому від страху тремтів, а тут… Щось опускаю.

— Зілля, — проговорила, — магія ночі змінює будь-яку магію. Тобто вона могла послабити дію твоїх клятих еліксирів, або відтягнути… Смерть?

Коли наші погляди зустрілись, зрозуміла: потрапила у ціль.

— Якщо їх не розчаклувати, вони помруть?

Важка напружена тиша оповила всіх у кімнаті, навіть некромант перестав хропіти. Ісан випнув груди, мов той павич й з комфортом розмістився у дерев’яному кріслі. Його вже не турбували мечі вартових, що виблискували у світлі магічних світильників. Підлий гість лиш поставив піщаний годинник на стіл й потер руки.

Погрози не спрацювали. Батько вчив мене знаходити різні виходи з ситуації, перед тим, як застосовувати силу. Що ж, важко зітхнувши й стараючись не дивитись на плин часу у скляних колбах, щоб лишній раз не розпалювати нерви, сіла.

— Добре, що ж ти тоді хочеш?

— Іунок, — тут же бадьоро відповів він.

— Що?

Важко зітхнувши й закотивши очі, Ісан показав на щоку, потім — на губи й облизнувся. Може він ще якісь плани в голові малював, але то вже занадто.

— Я заручена й порядна русалка, — пробубніла, — цілуюсь тільки з Джаго, й то, тоді коли настрій є.

Хитра посмішка ще дужче натягнулась на обличчі Ісана.

— Якщо влаштую так, щоб Моракс тебе пробачив і не зміг більше проклясти? — випалила на одному диханні, хоч не знала, як буду то робити.

Коли некромант прокинеться й зрозуміє, що трапилось, то певно стеля нам голови впаде від його злості.

Полегшення прийшло тоді, коли він кивнув, але не забув додати й цього жесту: цілунок у щічку.