1

Він мені зразу не сподобався, тільки побачила ту фігуру, закутану в сірий балахон. Алхімік сидів поруч з Мораксом, і судячи з пустих чаш на столі — чоловіки вже почали святкувати. Свято відродження душ існує тільки в Нижчому світі й то ще та морока опинитись тут, в такий час, коли навіть вартові ліняться відчинити двері зайвий раз. Хіба ще вони поглядають хитро, бо чекають солодощів.

В цей день тут заведено промовляти слова-формули, від яких, від мене заплітається язик. Здається, навіть повітря наповнилось атмосферою незвичної магії, бажання чогось нового. Я точно знаю: далеко від Темної фортеці люди переодягаються й ходять до будинків, просять солодощі. Дивна традиція — наслідок життя одного з величних архімагів. Рофуса Красивого позбавила сил королева, забрала і коштовності, обдерши до нитки, наче за якусь провину. Бідний маг, плеканий вищими силами, той, що звик до золота та шовку, настільки збожеволів від втрати, що ходив по людях й просив їжу, поки його не затримали й не спалили за державну зраду. Найгірше, що король, коли повернувся додому з війни, дізнавшись про вчинок дружини, виправдав Рофуса. Тільки яка від того користь попелу, що по світу літає? Іноді думаю: той королівський рід має спільні корені з династією де Ран. Божевільні королеви то про нас.

— Джаго! — весело промовив некромант й підійнявся. — Я так радий! Нарешті ти складеш мені компанію! Принцесо! — Моракс наблизився до мене й обійняв. — Честь приймати тебе за гостю!

Сьогодні правитель Темної фортеці веселий, хоча… Тіні, що згустились у кутках, примарні служителі, а ще — магічний туман, який видно навіть з вікна, не додають святкової атмосфери.

Він провів нас ближче до столу й вказав на іншого гостя. Я вже побачила клеймо вільного алхіміка на персні-печатці та зацікавлено звузила очі.

Джаго охнув.

— Ісане! Старий приятелю! Ти? Помирився з моїм братом? — Будяк потиснув руку чоловіку.

Я ж обійшлась простим кивком. Алхіміків я не любила, та й… Ці темні, немов безодня, очі, шрами на щоках й чорні коси більше роблять з нього некроманта. Й він підтвердив мої відчуття, варто тільки сісти за стіл неподалік, як мене пройняло хвилею неприємної магії. Слуги внесли столове знаряддя, нові страви, й Джаго під столом поклав мені до рук цукерку.

Слуга в червоному плащі застиг поруч, дощовою хмаринкою. Натягнувши усмішку, я подала йому загорнуті в спеціальний папір солодощі. Чоловік вклонився і на смертельно-блідому обличчі я побачила радість. Така моторошна краса, що сироти по шкірі пройшлись.

— Будь обережна з чарами, — прошепотів на вухо лорд Будяк.

Його ще досі ображала кличка, що нагадувала про колючі голочки, навіть на мирну рослинку в кутку кімнати Джаго вдивлявся так, наче примірявся: чи не спопелити її?

— Ох, як розумно, — нарешті похмуро відізвався ректор. — Геніальна думка, як пентаграми десятого рівня!

Алхімік гмикнув, Моракс скривився. Серед пишних кущів рожевих троянд у велетенських кашпо стояв будяк. Його було ж рожевим… І де тільки некромант фарбу такого кольору знайшов у цих землях? Чорні літери ж віщали: «Мій брат — будяк!».

Квіти чортополоху вже розквітнули, а гігантські колючки наче кричали: підходьте ближче, падайте! До всього над ним літали крихітні іскорки-капельки магії, що робило з рослини зовсім незвичну. Все ж нещодавно неподалік оселилась особлива заклинателька квітів. Чутки про неї дібрались аж до дна морського.

— Бу-будяк! — промовив Ісан, вказавши на колючого друга.

Мене ж він налякав, я здригнулась. Інтонації алхіміка нагадували курку, що верещить, бо знесла яйце. Чоловіча рука опинилась на плечі, у ніс вдарив аромат парфумів Джаго. Лаванду він терпіти не міг, але задля мене погодився нанести кілька крапель.

— Колись Моракс не поділив з Ісаном дівчину, вона обрала алхіміка, — прошепотів на вухо чоловік, — то було кохання всього життя для мого брата, от він і прокляв бідолагу, що заїкається у присутності красивих леді, ну або у миті страху.

— Два голуба, — некромант відпив з кубка, — а ви знали, що в цю ніч можна зачати особливу дитину?

Єхидно погравши бровами, Моракс не встиг відвернутись від здоровезної карамельки, що поцілила йому в лоба.

— Не лізь в наше життя! — прошипів лорд ректор. — Про своє турбуйся!

Ісан поплескав в долоні, зобразивши сміх. Мені ж ще стало ще моторошніше. Сьогодні магією користуватись не бажано, тому на шиї спеціальний артефакт, щоб маленька капелька води раптом не виросла у силі й не затопила замок. Кажуть, душа Рофуса у цей день мандрує світом й пакостить людям, перекручує їх магію і чекає ранкового вогнища, коли вогонь охопить ілюзію на нього. Тоді й величний архімаг й заспокоїться.

— З тих пір Ісан кожного року приїздить до Темної фортеці, коли Моракс став тут правити. Надіється на помилування.

— А та дівчина?

Джаго стиснув моє плече міцніше.

— Вона не вижила. Чому — не скажу.

Слуга в темному плащі сповістив: все готово для ранкового вогнища, тільки треба почекати до світанку. Моракс вручив Норіану, здається, солодощі та відіслав якнайдалі. Розлив напій по кубках й одним духом випив.

— Не налягай, — пробуркотів Джаго, — тим паче алхіміку пити не можна, ти ж знаєш які пригоди він знаходить на свою голову!