Розділ 7.3

Розділ 7.3

Марсіял і сам був здивований не менше Банто. І куди ж міг зникнути шеф? Може, злякався якихось глюків і неполадок у системі, коли ліфт раптом зупинився? Він міг задіяти ключ виходу з віртуальної реальності. Адже кожен із організаторів мав спеціальний набір кодів, котрі міг активувати й вийти із програми “Купідон” і, відповідно, з віртуальної реальності в будь-який момент.

- Може, вийшов із вірту? - озвучив думки Марсіяла Банто.

Ліфт проїхав ще трохи й зупинився. Чоловіки вийшли на відкриту терасу даху і в обличчя вдарив холодний вітер. 

- Не знаю, що сталося, - задумливо сказав Марсіял. - Але проєкт.не зупиниться, ми повинні продовжувати його далі. Всіх вже задіяно, система працює. Ми не можемо зупиняти експеримент. Думаю, шеф незабаром з'явиться. До початку першого етапу лишилося, - чоловік глянув на смарт, - дві години. Тому давай перевіримо, чи все тут в порядку. І просто продовжимо свою роботу за укладеним планом.

- От я завжди дивувався, Марсе, який ти незворушний і спокійний у будь-якій ситуації. Що б не сталося, ти зберігаєш спокій. Не людина, а й справді, якийсь робот. Навіть у деяких андроїдів більше емоцій, ніж у тебе, - Банто реготнув. - Слухаюсь, шеф! Але спочатку по склянці чогось зігріваючого! Тут вітер - збиває з ніг. Треба відрегулювати локацію. 

Він пішов уперед до барної стійки, яка було зроблена у вигляді широкого круглого стола-бублика з роботом барменом по центру. Побачивши відвідувачів, робот автоматично увімкнувся, бо до цього перебував у режимі очікування: перед Банто з'явилося меню ресторанчика на терасі. 

Марсіял глянув на низьке передвечірнє небо й гірко посміхнувся всередині себе. Банто помиляється. Спокійний? Та емоції так і клекочуть, намагаючись вирватися назовні. Але він звик одягати на себе маску незворушності. Завжди був таким. З будь-якої складної ситуації намагався знайти найкращий  вихід, До всього застосовував раціональний підхід. Може, й правду каже Банто, зовні - наче робот. Або логічна програма…

Марсіял зітхнув і підійшов до бару, де вже крутився ще один офіціант-андроїд, пропонуючи напівміцні напої Банто. Він усівся на стільці-крутилці й тицяв пальцем а меню. Вибрав і собі, й Марсіялу.

- Ти помітив, що за столиком номер три вже сидить один із учасників експерименту? - спитав він у Марсіяла, котрий влаштувався поруч за стійкою. - Його наче звуть Прокіп? Чи Паскаль? Плутарх? Якась була в мене асоціація з його іменем. Мене завжди дивували батьки, які дають дітям такі дурні імена. Старі, як увесь наш світ! А цікавий типаж! Такий одяг носили років двадцять тому, якщо не більше. А зараз переважно вдягаються так… Е-е-е… Як же їх називають? “Кікімори”? - Бенто згадав сленгову назву таких людей. 

- Хікікоморі*, - підказав Марсіял дивлячись у зсутулену спину молодого чоловіка, котрий скулився на стільці за третім столиком.

Було помітно, що йому тут незатишно й тривожно. Він, напевно, зауважив чоловіків, що вийшли з ліфту, але не подав виду. Навіть ще більше відвернувся, аби не бачити людей.

- Дивно, що він взагалі подав заявку на участь у проєкті, - замислено протягнув Марсіял. - Та ще й вийшов із дому, щоб потрапити до нашого Інституту. Це подвиг з його боку.

- Може, хоче одружитися, щоб його фінансувала дружина? - зареготав легковажно Банто. Він до всього ставився з гумором. - А чого?! Дуже вдала ідея! Уяви: ти ніде не працюєш, дружина і роботи все роблять за тебе. Дружина приносить додому гроші і ще й у ліжку маєш її безплатно. Не треба платити повіям! Це не життя - це мрія!

- Не думаю, що якась жінка на таке погодиться, - криво посміхнувся Марсіял. - Швидше всього, цей Прокіп, як ти кажеш, хоче вилізти зі своєї самотності. Можливо, чоловік ризикнув життям і переступив через свої комплекси й панічні атаки і прийшов до нас. Зараз гляну, як його точно звати.

Марсіял відкрив свою папку, яка лежала під рукою, і знайшов анкету “Прокопа”.

Його звали Прокл. Теж ім'я, котре різало слух і викликало здивування. Чоловік мешкав у найбагатшому районі Пара-сіті - Садах Парашутів. 

- Ого! Сади Парашутів! Знімати квартиру в місяць там коштує, як квиток на кругосвітній лайнер! - мигцем зиркнув Бенто в анкету. - Але все одно в нього дурне ім'я! І мене дивує, що він має роботу. Значить, моя теорія про те, що він альфонс і хоче мати безкоштовну дружину-повію в ліжку не виправдалася. А я от не відмовився б від таких перспектив! - він замріяно закотив очі. - Шкода, що я вже заручений!

Бенто постійно був передбачливо “заручений” для всіх дівчат без винятку, які мали на нього види як на майбутнього чоловіка. Але все це повідомлялося їм вже потім, при нагоді, після того, як дівчина вже побувала в ліжку цього ненаситного дон жуана. Хоча, наче останнім часом із черговою дівчиною в нього було наче все серйозно. Марсіял зробив такі висновки, бо, на відміну від попередніх частих інтрижок напарника, про які той розповідав дуже відверто аж до розміру грудей та особливостей поведінки дівчини під час їхніх інтимностей, про останню Бенто відмовчувався. Навіть імені не називав.

- Прокл Марінус. Віртфлешмобер**, - прочитав Марсіял із анкети. - До речі, я наче чув про нього. У нього, здається, є свій фонд. Так що гроші він має точно. Але все одно з хікікоморів. Постійно сидить вдома і вся організація роботи йде звідти. Дивно. Такі люди повинні бути апатичні й асоціальні.

- У кожного свої приколи, - резюмував Бенто. - Я теж стаю тимчасово асоціальний і апатичний, коли мені приходять рахунки на сплату комуналки та інших витрат… Все-таки мене хвилює те, що шеф зник. Ми про це не домовлялися. І не настільки він лякливий, щоб вийти з віртуальної реальності перед початком першого етапу, - перестрибнув Бенто на іншу тему. - Як думаєш, можливо, це перевірка? Випробування? Може, шеф вирішив подивитися, як ми з тобою впораємося з процесом?