Розділ 5

Тамсі зникла. Напевно, не встигала схопитися за “якір”. Вона завжди була розсіяна й неуважна. Зате замість Тамсі поряд із трьома вченими опинився один із чоловіків-учасників експерименту, котрий під час переносу стояв найближче біля столу і спирався на нього. Він мимохіть теж став “заякореним”.

Високий, одягнений у пристойний сірий костюм, білу сорочку і темно-синю краватку. Елегантні вузькі окуляри та вродливе обличчя робили його схожим на якогось актора чи бізнесмена з обкладинки модного журналу. Акуратна зачіска, елегантна борідка, навіть манікюр. Напевно, був із метросексуалів, які стирали грань між канонами в сприйнятті життя, одязі та стилі.

Чоловік роззирався навколо із зацікавленим виглядом, хоча, в принципі, нічого не змінилося - вони так і залишилися всі в залі очікувань. Проте зникли всі учасники їхнього проєкту. І Тамсі.

Почувши запитання шефа, чоловік рефлекторно почухав акуратну борідку й сказав:

- Якщо ви про ту дівчину з рудим волоссям, то вона була щойно тут, я якраз дивився на неї. А потім раптом зникла. Я ще здивувався, що це було наче у віртфільмі про невидимку. Ось є людина, а потім раптом оком змигнув - а її вже немає. Наче другий кадр у фільмі вже знято без неї.

Марсіял пригадав, що це був Григір Бонк, глава скандальної корпорації “Миті життя”, котра займалася зйомками та створенням віртфільмів, на його думку, сумнівної художньої цінності. Принаймні, переглянувши кілька, Марсіял все для себе зрозумів - його таке не цікавить.

Він знав, що в художній літературі є таке поняття, як “потік свідомості”. Коли письменник пише все, що спаде йому на думку. Буквально все. Речення у таких книжках могли бути або надзвичайно короткі, просто розсипи речень-слів, або неймовірно довгі, одне речення могло займати кілька сторінок. Такими були й фільми режисерів цієї кінокорпорації. Монотонні, нудні, розтягнуті. Або швидкі, просто складені набори кадрів ні про що. Неначе картинки-асоціації, які виникають і одразу ж зникають в голові людини. Марсіял такого не любив. І взагалі, дивився лише комедії та (соромно комусь розказати!) романтичні фільми про кохання. Йому подобалося спостерігати, як розвиваються стосунки між кіногероями, як вони починають усвідомлювати свої почуття одне до одного, переживають різні труднощі, перешкоди, ревнощі, а потім, нарешті, відбувається хепіенд. Дурні вподобання. Марсіялу було ніяково зізнатися в цьому навіть рідній матері, тому все це чоловік тримав при собі. А сам при інших робив вигляд, що цікавиться лише науково-освітніми фільмами та модними бойовиками. Спеціально читав про них, щоб знати, як звуть героїв, акторів та про що сам фільм. Отака халепа.

Цікаво, до речі, чому пан Бонк вирішив взяти участь в їхньому експерименті? І навіть увійшов до групи “щасливчиків”, які зараз десь розсипані по всьому Пара-сіті. Невже не може знайти собі дружини, гм, природним шляхом? Про цього чоловіка багато писала жовта преса, він часто змінював коханок, переважно молодих акторок та статисток, що прагнули отримати роль в його фільмах…

Пан Григір пройшов до місця, де стояла перед зникненням Тамсі, й підняв з підлоги якийсь предмет.

- Це, напевно, її ключі, тієї дівчини, - потряс він перед шефом досить важкою зв'язкою, що ощетинилася різнокаліберними ключами.

- Коли зустрінете її, тоді й сам віддасте, - пробурмотів шеф, відводячи погляд.

Не хотів акцентувати уваги на цьому предметі, бо експеримент стартував, і все, буквально все в цій програмі відігравало дуже важливу роль. А особливо отримані учасниками предмети. Потім шеф бадьоро вигукнув, зиркнувши на підлеглих:

- Ну, ми успішно перенеслися! Тепер ходімте до місця першого етапу. А ви, пане, е-е-е.., - шеф глянув на чоловіка, ім'я якого не запам'ятав.

Григір Бонк відкрив рота, щоб назватися, але раптом сліпучо сяйнула на рівні його грудей вузька інкрустована сріблом табличка, на якій з'явився напис “Григір Бонк, кінорежисер”. Сам кінорежисер від несподіванки здригнувся. А потім розсміявся:

- Круто! Як у віртуальній грі! А про якісь мої особливі властивості чи характеристи десь можна почитати?

ШІ Наум добре контролював програму, деякі підказки мали виникати просто перед очима в учасників. І зараз вони всі побачили, як це працює у вірті.

- Ні, пане Бонку, - сухо відповів шеф, незадоволений, що його серйозний проєкт порівняли з якоюсь легковажною віртгрою. - Лише деякі моменти для полегшення спілкування. Так! - шеф покрокував до виходу з залу. - Ми всі йдемо в місто. Оглянемо основні потрібні нам локації і проаналізуємо похибки, якщо такі є. Може, щось варто підкоригувати. Можливо, Тамсі теж там знайдеться. А ви, пане Бонку, можете йти куди заманеться: або з нами, або залишатися тут.. Проте о шістнадцятій нуль-нуль за часом експерименту ви опинитеся в локації вибору. Інструкція у вас в кишені піджака! Успіхів! Ходімте, хлопці!

Шеф підійшов до дверей, котрі вже знову стали дверима і мали звичайну ручку. Марсіял з Банто поспішили за ним. І пан Бонк теж. Не залишився у залі.

Ну, Марсіял на його місці теж би пішов “у розвідку”. Адже роздивитися місто Пара-сіті у віртуальній реальності їхнього проєкту було б цікаво. Воно тут набувало дещо інших форм, ознак і властивостей, аніж в реалі...