Розділ 4

Марсіял не любив переходи до віртуальної реальності. Тоді мозок неначе пливе, стає схожим на холодець, і перші секунди у вірті він завжди переживав важко...

Ось і зараз, перехід зробив його неначе ватним, ноги тремтіли, а в голові шуміло. Він міцно тримався за “якір”, котрий шеф встановив у залі зі спостережним склом. Це був стіл, за який при переході вчепилася всі вони четверо: шеф, Бенто, Тамсі й він, Марсіял. Тільки організатори експерименту знали, що всі вони вже давно знаходяться у віртуальній реальності.

Після відбору ШІ Наумом основних претендентів на поєднання в пари, усім учасникам експерименту дали підписати невеликий договір, в якому було так хитромудро написано про те, що вони дають свою згоду на занурення у віртуальну реальність проти своєї волі, що ніхто й не помітив цієї неприємної дописки. Вона звучала як безневинне речення: “Даю згоду на використання моїх даних  в експерименті як учасника”. А під словом "дані" прописати можна було будь-що.

А все була затія шефа, котрий цього разу вирішив не попереджати учасників експерименту, що вони будуть знаходитися не у звичайному вірті, а в спеціальній програмі, адаптованій під експеримент.

Минулого разу все було по-іншому, дуже офіційно. Всіх запросили у кімнату з облаштованими вірткріслами, шоломами й сенсорами, як і просив сьогодні той пан Шпат. І тоді люди точно знали, що вони перебувають у вірті, і могли будь-якої хвилини покинути його. Кожен мав спеціальний код, який активував вихід із віртуальної реальності. Цього ж разу експеримент вирішили зробити дещо по-іншому.

Учасники не могли залишити локації вірту, аж поки не відбудеться остання дія, останній вибір. Адже минулого разу один із учасників самовільно вийшов із вірту і втрапив в халепу та загинув. Щоб убезпечити себе від таких несподіванок, нині всі тіла всіх учасників, а також організаторів знаходилися в спеціальній кімнаті. Там вони були підключені до всього необхідного для віртперебування. І наглядав за всіма тілами ШІ Наум.

Кожен, хто підписував документ про співпрацю з їхнім Відділом стабільних шлюбів, одразу ж після підписання паперів отримував непомітно деяку дозу снодійного газу, який на певний період вводив учасника в сон, а потім вже він приходив в себе на порозі їхнього Інституту у вірті (хоча й не знав про це, бо пам'ять було трохи підкориговано) з твердим наміром увійти в двері й взяти участь в експерименті. Просто трохи навіювання, яке тримало людей у певній покорі до повного переходу до локацій, де мали відбутися власне події експерименту. І всі, в принципі, знали, що певний час проведуть у віртуальній реальності.

Марсіял був проти цього. Він із самого початку був проти взагалі того пункту, який обманював учасників. Але шеф і Банто переконали його, що все буде добре. Адже цього разу вони забезпечать захист всім учасникам і ніхто не загине, всі успішно закохаються - і вуаля! Всі побажать до Палацу Шлюбів через дорогу. А в них в кишені буде контракт на мільярди доларів з просування такого успішного шлюбного алгоритму.

І Марсіял здався. Але поставив одну вимогу: Тамсі теж мала знати про їхні, певною мірою, незаконні махінації. Бо вона прийшла в проєкт недавно і не дуже добре знала подробиці про попередні їхні невдачі. Шеф, котрий спочатку хотів тримати її теж у невідомості, все-таки погодився. Тамсі розповіли про все, і вона, як не дивно, погодилася на таку авантюру. Хоча видно було, що теж не у захваті від таких дій шефа. Але шеф був людиною, що вміла говорити, пояснювати й переконувати…

А зараз відбувався навіть не вхід у віртуальну реальність, в якій вони вже, в принципі, перебували, а перехід у більш глибоку й окрему зашифровану реальність, вдосконалену й ретельно захищену наукову програму, над якою вони з Банто працювали майже три роки, перш ніж подати її на розгляд шефові.

Програма детально й дуже правдоподібно імітувала Пара-сіті. Місто, в якому всі учасники експерименту мешкали й працювали. А ШІ Наум, зі свого боку, надавав програмі суб'єктивності та реалізму в кожному окремому випадку, що стосувався конкретного учасника експерименту. Проаналізувавши всі дані про цих людей, штучний інтелект деформував їхню наукову програму, так би мовити, у реальному часі відповідно до сприйняття світу кожним з учасників. Саме так було заплановано його подальшу роботу. Крім учасників, в експерименті були присутні й організатори, які вирішили теж цього разу бути присутніми у віртуальній реальності. Правда, кожен із них мав код повернення, що не скажеш про піддослідних.

І якби вони не зробили у програмі певні “якорі”, які стабілізували їхнє перебування у вірті і не дозволяли самовільного переміщення при вході, то кожного з них ШІ Наум закинув би зараз у те середовище, яке підходило б їм найкраще або про яке вони мріяли. Колись Марсіял при перших випробуваннях програми не “заякорився” і потрапив у великий басейн “Шпилю”, найвищого хмарочоса Пара-сіті, аж на дах, де той басейн розміщався. Майже під хмарами. І він був повен спокусливих жінок у бікіні. Звичайно, це була програма, віртуальна реальність, моментально створена для нього ШІ Наумом, але ж яка реалістична й досконала! Марсіял ледве змусив себе тоді задіяти код виходу з вірту. Але тепер був переконаний, що ШІ Наум знає про його підсвідомі думки і мрії про жінок. Марсіял соромився цього і завжди потім обов'язково “якорився”. Ех, та чоловік сам собі не зізнавався, що втомився бути самотнім. І хоч займався алгоритмами, котрі поєднують пари, сам так і не зважився написати анкету для участі в експерименті, хоча шеф заохочував і їх з Банто теж спробувати...

- Ми на місці, - проговорив енергійно шеф, коли все навколо набуло чітких обрисів і кольорів. Поряд із ним кліпав очима Банто, напевно, теж приходячи в себе. - Експеримент стартував! Та-а-ак, а де Тамсі?