Розділ 2

Розділ 2

- Ну, що ж, ходімте, - шеф вимогливо поглянув на Марсіяла. - Марсе, візьми все необхідне. Сподіваюся, Банто, весь інструментарій вже на місці? Зал опрацьовано?

- Звичайно, - кивнув Банто, рухаючись за шефом до виходу. - На тридцятій хвилині співбесіди все спрацює. Як тільки ми увійдемо в зал - час піде. 

- Окей, - шеф відчинив двері і вони з Банто вийшли з кімнати. 

Марсіял і собі, схопивши зі столу товсту теку зі справами учасників, поспішив за ними. Він любив, коли все було не лише в електронному вигляді, але й у паперовому. Різне буває, а в нього є фізичні копії. Цього разу не покладався лише на віртуальну пам'ять ШІ Наума, бо минулого разу її хтось стер. І зловмисника й досі не виявили.

- Вибачте, вибачте! - почув Марсіял знайомий голос і роздратовано закотив очі.

Притискаючи теку з документами до грудей, зачинив за собою двері й увів код, замикаючи їх. Це вже була рефлекторна дія, бо звик все тримати замкненим після провалу першої спроби проєкту. Пішов до дверей сусідньої кімнати, де біля дверей стояли шефи і Банто, чекаючи і його, і дівчину з розпатланим рудим волоссям. Вона стрімко бігла по коридору. Остання, четверта членкиня їхнього проєкту, що відповідала за деякі психологічні моменти в експерименті.

Знову Тамсі запізнилася! Скільки Марсіял її пам'ятав, вона ніколи не приходила на роботу вчасно. Хоч на хвилин п'ять, але запізнитися!

І сьогодні теж. Знала ж, що сьогодні починається надважливий проєкт, експеримент, в який вони стільки вклали сил і часу, а вона запізнилася!

- Вибачте, пане Калао! - почала відхекуватися біля шефа й Банто дівчина. - На дорогах страшні затори! Але я не запізнилася, бачу, якраз ідете в зал! - її очі засяяли від полегшення й радості, що встигла і не довелося вбігати вже до залу і вибачатися там, майже перед натовпом.

- Тамсі, щоб це було останній раз! - звично проговорив шеф. Казав так завжди, коли явно бачив її запізнення і їй доводилося вибачатися. Дівчина, як завше, енергійно кивала, і проблему було наче вичерпано. А назавтра все повторювалося знову... 

Але Тамсі була дуже гарним робо- та андроїдопсихологом, навіть геніальним. Тому її тримали у Відділі.

- Прошу! - шеф відчинив двері залу й галантно пропустив дівчину першою.

Усі вони увійшли до залу й попрямували до вузького столу, що стояв біля стіни з великим білим екраном.

Присутні затихли. Легкий гомін замовк. Всі звернули увагу на організаторів експерименту і почали підходити ближче…

- Шановні учасники проєкту “Купідон”! - промовив урочисто шеф. Він зайшов на вузьку дерев'яну трибуну біля столу і продовжив уже в мікрофон. - Сьогодні я вітаю вас усіх із тим, що вас прийнято в наш проєкт. Кожен із вас, як і тисячі інших кандидатів, подав заявку на участь в проєкті, заповнив анкету і.., - тут шеф спеціально зробив багатозначну паузу, - був обраний! Серед тисяч! Ви щасливчики!

Він обвів “щасливчиків” тріумфальним поглядом, проте не побачив, щоб присутні дуже сильно раділи тому, що беруть участь у проєкті. Лише одна з дівчат, невисока, худорлява, у великих, на пів обличчя, рожевих окулярах і світлим розтріпаним волоссям до плечей, раптом заплескала в долоні. Схоже було, що й справді радіє цій перемозі серед тисяч. Енергійно, навіть з вилясками плескала. Вся увага тепер була спрямована на неї, і дівчина раптово знітилася, почервоніла, а потім тоненьким голосом спитала, звертаючись наче до всіх, а наче й до кожного конкретно:

- Це ж… Добре, правда? Така конкуренція! А я пройшла! Ми пройшли! - і  потім закінчила, майже шепочучи і ховаючи погляд. - Ну, не знаю… Я рада… Це ж чудово… Мабуть…

- Саме так! - гарикнув піднесено шеф. - Це дуже чудово! Правильно каже панянка… е-е-е.., - він зиркнув на Марсіяла, і той підказав.

- Софі Живері.

- Так! Панянка Софі Живері повністю має рацію! Ви встали учасниками проєкту, котрий змінить ваше життя! - оптимістично підтримав слова Софі шеф. - Всі ви увійшли до проєкту, а також до цього залу відповідно неодружені і незаміжні! А вийдете після закінчення нашого експерименту в шлюбі та закохані! Так! Я не побоюся цього слова! Закохані! Адже наша сучасна наукова програма застосовує алгоритми, які прораховані, по-перше, одним із найкращих штучних інтелектів нашого суспільства, практично апробовані протягом десятків, навіть сотень років, але трохи не в тій царині, в якій і справді повинні були застосовуватися! Ми виправимо цю помилку, це викривлення істинних, справжніх завдань подібних алгоритмів! Із самого початку, ще на зорі розвитку та становлення програмування як науки, коли люди лише вчилися застосовувати переваги логічних та математичних задач на практиці, той алгоритм, який учені називають алгоритмом пошуку вирішення проблеми стабільного шлюбу*, ми в нашому проєкті "Купідон" вирішили спрямувати в правильне русло! Адже він і справді повинен вирішувати проблеми людей, яким важко знайти свою пару для шлюбу! І саме тому ми назвали його образно алгоритмом Купідона! Ви - піонери, першопрохідці, які увійдуть в історію науки та інституту шлюбу майбутнього, як перші щасливі шлюбні пари! Наш проєкт покликаний покращити демографічну ситуацію в країні, зробити щасливими мільйони людей! Якщо нам все вдасться, то держава покладе в основу розвитку суспільства не лише економічні закони, але й алгоритми "Купідона"... 

Шефа понесло. Марсіял знав, що начальник може так говорити довго й нудно. Тому він, чекаючи закінчення промови, почав розглядати учасників проєкту та згадувати хто є хто…