Глава 9

Пу-пу-пу… Зараз щось буде…

— Так, звісно, — невимушено відповіла і, міцніше перехопивши сумку, рушила до її столу.

Лілія Василівна була водночас і дуже серйозною, і дуже привабливою жінкою, яка могла одним лише поглядом змусити тебе відчути себе справжньою мурашкою під її ногами.

Їй було вже за сорок, але на вигляд — не більше тридцяти: густе чорне волосся, що каскадом спадало на її плечі, ідеально підтягнута фігура, бездоганний макіяж, найдорожчі ділові костюми від відомих брендів та впевнений вираз обличчя з усмішкою королеви. Коли я побачила її вперше, то подумала, що вона суперкрута. Вважала, ця жінка стане для мене справжнім прикладом. А потім я побачила всю "красу" її характеру — і флер розвіявся, наче й не було.

— Я була розчарована, не побачивши тебе в п’ятницю на оцінюванні, — промовила вона, склавши перед собою руки в замок.

— Перепрошую, — знову невинно усміхнулася я. — Сімейні справи. Невідкладні. Але я готова все відпрацювати.

Так-так, брехати не можна. Але якби я сказала їй правду — сумніваюсь, що вона б зрештою дала мені нормально закінчити рік.

— Ну, сім’я — це важливо, — раптом погодилася вона. — Щодо відпрацювання — його не буде. Я знаю твій рівень, тому письмова робота — суто формальність.

— Ем… тобто моя оцінка — не помилка? — я мусила це перепитати. По-хорошому, варто було б ще й доказ у вигляді запису зробити на майбутнє, але то вже занадто... мабуть.

— Ні, не помилка, — Лілія Василівна елегантно відкинулася на спинку крісла.

— До-обре, — протягнула я з підозрою. — То я можу йти?

— Ще ні. В мене до тебе розмова. Присядь, будь ласка, — вона вказала поглядом на передню парту.

Ну, довелося сідати, хоч зовсім і не хотілося.

— Авроро, я знаю, що ми не завжди з тобою знаходили спільну мову на парах, але це не означає, що я не бачу твій потенціал.

Мій потенціал? Це вона зараз так пожартувала? Тоді мені зовсім (зовсім!) не смішно!

Місяців два тому вона перед усією групою заявила, що мені краще забути про адвокатуру, адже майбутнього у ній в мене немає. І це лише тому, що я не погодилася з її твердженням: мовляв, якщо хочеш бути успішним у цій сфері — забудь про совість і не зациклюйся на чорному й білому. "Не нам судити, — казала вона, — а право на захист має мати кожен".

Ні, частково я й сама з цим була згодна. Але річ у тому, що колись я вже пообіцяла собі, що краще зовсім буду без грошей і роботи, ніж візьмуся захищати якогось покидька. І так, я знаю, що в нашій сфері це дуже непрактичний підхід. Та мене це не хвилює. Я бачила і відчула на собі результат дій "правильного" адвоката. Тому сама такою ніколи не стану.

— Не дивись на мене такими очима, — продовжила вона, ледь скривившись. — Ти боєць, Авроро. А я дуже ціную цю якість в людях. Вважаю, тобі просто потрібно трохи реальної практики, щоб зрозуміти, як усе працює насправді. І я хочу тобі цю практику дати.

— Що ви маєте на увазі?

— У нас звільнилося місце офіс-менеджера. Посада адміністративна, не складна, але відповідальна. Будеш приймати й оформлювати вхідні документи, допомагати з графіком зустрічей, комунікувати з клієнтами, іноді відвозити документи, іноді готувати прості звіти чи витяги. Загалом робити все те, що допоможе тобі зрозуміти, як функціонує юридична компанія зсередини. На більше ти поки однаково не маєш формального права, але навіть така участь — хороший старт.

— Скажіть, я правильно зрозуміла: ви пропонуєте мені роботу? — перепитала, нервово зглитнувши.

— Саме так. Я знаю, що у вашої групи вже майже закінчилися заняття. Попереду лише екзамени та захист диплома. Але ж в тебе з ними проблем немає.

Не питала, а стверджувала. Тобто вже все про мене дізналася.

І так, в мене справді вже з усіма предметами було вирішено (в більшості — оцінки повинні були виставити автоматом). А іспити? Я їх не боялася, адже була впевнена у своїх знаннях. Та й диплом у мене вже давно зроблений і перевірений науковим керівником. Оце єдина проблема була лише із Самборською, але… схоже, і її вже немає.

— Так, ви маєте рацію, — я підтвердила, важко видихнувши.

— Чудово. Тому я й пропоную тобі це місце, адже ти можеш одразу почати працювати на повний день.

— Якщо я погоджуся, — тихо додала.

— А в тебе є сумніви?

Ем… Так! Величезна купа сумнівів! Типу… Ви ж мене за непотріб вважали, а тут така пропозиція!

З іншого боку — потенційна реальна робота за фахом. Самостійно я б ще не скоро змогла влаштуватися в компанію такого рівня. Та й потім позначка “Sambor Legal House” в резюме може відкрити для мене чимало нових дверей.

— Це просто дуже неочікувано, — дипломатично заявила я.

— Так, згодна, — промовила викладачка, а потім на хвильку замислилася і продовжила: — А зробімо так: зараз їдь додому, одягнися трохи офіційніше і приїжджай до нас в офіс. Подивишся все, познайомишся з колективом, переглянеш трудовий договір — а потім вже вирішиш.

— Але в мене ще пари сьогодні.