Пролог

Три з половиною роки тому

– Кожну білявку?!

– Кожну, – нахабно всміхнувся Тім.

– Я ненавиджу білявок.

– В цьому й суть, Арктику!

– Тарахктику, бляха, – процідив крізь зуби. – Скільки разів просив так мене не називати?

– Ось саме тому я й тебе так і називаю, мій арктичний друже, – вишкірився він у відповідь, а потім знову повернувся до своєї "геніальної ідеї": – Тож щодо до нашого парі: цілуєш кожну білявку, що трапиться нам на шляху, аж поки ми не вийдемо за територію універу. Якщо жодна тобі не відмовить – з мене місяць халявного дизеля.

Звісно, не те щоб я потребував спонсора для цієї справи, але сьогодні було щось реально надто нудно. А це... хоча б розвага. Яка не яка. І бонус до неї доволі приємний, навіть якщо я спокійно прожив би і без нього.

– Тоді мені пощастило, – самовдоволено усміхнувся я. – Саме час закриття сезону ігор, тому… ой не заздрю я тобі, Тимурику.

– Знову ці твої перегони? – закотивши очі, запитав він. – Не набридло ще?

– А повинно було?

– Все рано чи пізно набридає.

– Це в тебе так, – відповів, пожавши плечима. – У мене таких проблем немає.

– Ага-ага. Так, досить вже відтягувати неминуче. Білявочки чекають.

Не втримався і скривився.

Чорт би побрав Тимура з його завданнями та білявками.

– О, я вже навіть бачу першу жертву, – радісно вигукнув друг.

– “Щасливицю” ти хотів сказати?

– Та хоч героїню-мученицю. Вперед до неї, Арктику.

Я повернув голову, простеживши за поглядом Тіма і...

– Та щоб тебе... – тихо вилаявся. – Це ж першокурсниця! Вона на вигляд підліток підлітком.

– Та ну. Я так не вважаю. І взагалі, якщо вона тут – їй точно вісімнадцять. А вісімнадцять – це вже жінка.

– Не факт, що вісімнадцять, до речі.

– Тоді майже. В будь-якому разі, це просто поцілунок. Ти ж не в ліжко її тягнути зібрався.

– Ще цього не вистачало. Слухай, пошкодуймо цю малу. Вона ж після мене потім постійно розчаровуватиметься в інших.

– Ох ти ж, яка самовпевненість, – загиготів він у відповідь. – А я думаю, що пошле вона тебе, щойно ти запропонуєш взяти участь у нашій витівці. Є в ній щось таке…

– Стоп, а я маю запропонувати? – здивовано перепитав.

– А, саме так. Це моя умова. Сорі, забув сказати раніше, але кажу тепер: вони всі мають погодитися на поцілунок перед тим, як ти накинешся на них. Щоб ніякого ефекту неочікуваності. А це проблема?

– Ніяких проблем, – пирхнув я. 

– Супер! Тоді вперед! Досить тягнути кота за…

– Та йду я. Хоча за розбите серце цієї малої тобі має бути соромно.

– Я вже майже плачу, – похитав головою Тім і демонстративно схрестив руки під грудьми.

Я знову всміхнувся і… таки пішов у напрямку низенької білявки, на яку вказав мій не надто шляхетний друг.

А вона, між іншим, зблизька виявилася досить привабливою. Довге, ідеально рівне волосся, що віддавало золотавим відтінком, пухкі вуста без грама мазюкалки, і окуляри в тонкій оправі, які, на диво, не псували її миле личко. Та й худорлява… ні, краще сказати, тендітна фігурка, яку підкреслювала чорна коротка сукня, вдало доповнювала загальний крихкий шарм першокурсниці.

Ех, не була б вона білявкою, можливо, я б трошки пізніше (підрости їй все ж не завадило б) запросив би її покататися. Раз. Чи навіть два. Але… вона білявка. А це для мене табу. Надто багато поганих спогадів.

Так, все. Досить цих сантиментів. Парі – виграш – халявний повний бак наступний місяць. Інше мене не має хвилювати.

– Привіт, – промовив, опинившись перед дівчиною.

Вона підняла на мене зляканий погляд зелених очей і… почервоніла.

М-да, і у що ти мене вічно втягуєш, Тимуре?

– П… – зам’ялася дівчина у відповідь, але раптом вже через мить розправила плечі і продовжила рішучіше: – Привіт. Ти щось хотів?

Он як. А витримка дуже навіть непогана. Можливо, домашнє кошенятко має всі шанси вирости в небезпечну тигрицю. Що ж, так вже цікавіше. Є шанс, що з нею я навіть зможу отримати хоч якесь задоволення від поцілунку.

– Так, хотів, – усміхнувся кутиком губи. – В мене тут з другом парі, за умовами якого я маю тебе поцілувати. І потрібна твоя згода або ж не згода. Тому... Так чи ні?

– Мене... поцілувати?! – здивовано ахнула вона.

Ну, технічно – це не "ні". А отже – можу зарахувати це як згоду. І зроблю це прямо зараз.

З мить здолав той мізерний метр, що нас розділяв, взяв її обличчя в руки і припав до м'яких вуст одним впевненим рухом. Дівчинка одразу розгубилася, це було помітно. Але я не збирався грати в лицаря і діяти “благородно”. Замість цього я навпаки збільшив натиск і… через декілька секунд вона неочікувано розслабилася в моїх руках. Ба більше, навіть спробувала відповідати. Щоправда, якось несміливо спробувала.