Глава 13

Коли вас уникає краща подруга — це не круто, повірте. Я в цьому переконався на всі сто відсотків за останні два дні. І так, саме стільки Влада натурально уникала будь-якої можливості, щоб провести час разом.

В офісі — вона дуже зайнята. На обід у неї раптові плани. Ввечері вона наглухо зачиняється в себе в кімнаті і не виходить навіть заради моїх дерунів і фірмових кексиків із подвійним шоколадом, аромат яких, здавалося, заповняв усю квартиру. 

Загалом, офіційно заявляю, мене це остаточно дістало. Настільки, що я був налаштований знайти свою подругу-сусідку і, якщо доведеться, просто викрасти її. Впевнений, що, отримавши трохи часу наодинці, я зможу виправити між нами… ну, це безглузде напруження.

— Марто, Влада вже прийшла? — запитав я, побачивши в коридорі помічницю моєї Ваврук.

А не знав я цього, адже коли вчора ввечері сусідка вчергове “кинула” мене, я психанув, вліз у перше-ліпше худі і поїхав працювати в офіс, де зрештою й вирубився просто за столом. А коли прокинувся з дерев’яною шиєю — щиро пошкодував про це рішення і саме в цей момент остаточно зрозумів, що треба щось вирішувати.

— Влада? Ой, так. Вона зараз на зустрічі з Артемом, — відповіла Марта, ледь помітно усміхнувшись, коли оглянула мій пом’ятий вигляд. — Ти бачив, що в тебе тут слід від клавіатури? — поцікавилася, вказавши пальцем на свою щоку, натякаючи на мою.

— Справді? Та байдуже, — відмахнувся я, потерши обличчя долонею. Власне, це не вперше. — А що в них там за зустріч?

Але дівчина так і не встигла відповісти. Нашу розмову перервав гучний гуркіт дверей, а слідом — справжній ураган, що пронісся повз нас на шаленій швидкості.

— Це був Андрій? — запитав, спантеличено кліпнувши.

Андрій — наш ще один дизайнер. Талановитий хлопець, який вмів зробити такі креативи, що просто… ну, вау одним словом. А ще він зараз вивчав моушн-дизайн, і цей напрямок у нього теж збіса добре виходив.

— Він, — промовила Марта, інстинктивно притискаючи до грудей планшет, який тримала в руках. — Він взагалі-то був на зустрічі з Артемом та Владою. Не розумію, що пішло не так.

Мені це не сподобалося. Навіть дуже. Холодне передчуття чогось кепського змусило мене рушити слідом, щоб дізнатися, що його так рознервувало. 

— Андрію? Що сталося? — обережно поцікавився, знайшовши його на нашій терасі. 

Хлопець стояв спиною до мене, нервово стискаючи потилицю долонями.

— А ти ніби не знаєш, — фиркнув він у відповідь зі злістю.

— Якби знав — не питав. 

— Чесно кажучи, Тимуре, я думав, ми друзі, — продовжив він з глибокою образою. — Тому точно не міг подумати, що дізнаюся про своє звільнення не від тебе. Хіба не ти на минулому тижні пропонував допомогти мені з оплатою курсів? Що змінилося?

— Звільнення?! Звідки це взялося? — відверто очманів я від такої новини.

— Ти серйозно не знаєш? — Андрій недовірливо примружився, але, мабуть, прочитав на моєму обличчі щирий шок, бо додав уже тихіше: — Мене щойно викликав Артем. Вони з Владою майже прямим текстом заявили, що наразі мій обсяг роботи не відповідає платні, що…

Але продовжувати йому не треба було. Я почув достатньо.

Щиро кажучи, в мене рідко зносило дах настільки, щоб я діяв необдумано і суто на емоціях. Зазвичай я прекрасно тримав себе в руках у будь-яких ситуаціях. Але тут, схоже, далися взнаки наслідки стресу чи… А чорт його знає, що зі мною сталося, але отямився я лише тоді, коли увірвався в переговорну, де одне навпроти одного сиділи Влада з Артемом. 

— Забирайся звідси! — гаркнув, наблизившись до Абраменка.

Звісно, це була його ініціатива. Я був впевнений в цьому.

— Тимуре! — скрикнула Влада, миттю підскочивши на місці.

— Ти дозволила йому звільняти наших людей? Реально, Ваврук? Тепер ми так ведемо бізнес? — не втримався я від претензії.

Можливо, я був не найкращим підприємцем, менеджером, бізнесменом… ну, ви зрозуміли. Але моя команда — це моя сімʼя. Я знаю кожного. Кожного в цьому офісі я вважав своїм другом. І думав, для Влади все так само. Принаймні, саме про такий підхід ми домовлялися, коли почали наймати людей.

— Андрія ніхто не звільняв! — вигукнула вона розгнівано. — Ми просто хотіли дізнатися, чому в нього впала продуктивність, а він…

— Впала продуктивність? — я глузливо гмикнув, схрестивши руки на грудях. — Мабуть, це тому, що в нього почалося навчання з моушн-дизайну, га? Я спеціально позабирав його проєкти собі.

— Але його навчання — це його справа. Воно не має впливати на його роботу, — крижаним тоном вставив свої пʼять копійок Артем. — Ми не можемо платити за те, що він вчить щось суто для себе.

— Можемо, якщо це була моя ідея, — я вп’явся в нього в’їдливим поглядом. — Ми разом обрали ці курси. Ба більше, я ще й збираюся допомогти йому фінансово з цією справою. Бо він, чорт забирай, талановитий. І в першу чергу це вигідно нам — попит на такі послуги росте щодня.

— То чи не простіше найняти вже готового спеціаліста? — зверхньо спитав Абраменко.

— Не простіше, — сухо кинув я. — Наша команда — це сімʼя.