5.2

— Вона тут, — великодушно здав мене Тимур.

Тобто я, звісно, не збиралася ховатися під стіл, але… Ні, забудьте. Якісь абсолютно дитячі думки. 

Отож, за декілька секунд мій рідненький кабінет поповнився ще однією персоною. 

— Є якісь питання щодо роботи? — прочистивши горло, поцікавилася у Артема.

— Не зовсім, — відповів він, стаючи між нами з Мазуром. — До речі, добре, що ти теж тут Тимуре. Я тут подумав... Нам не завадило б трохи заново познайомитися, ні? 

Ні. Однозначно…

— І що ти пропонуєш? — миттєво зацікавився Тимур.

— Як щодо приємного вечора у приємній компанії та ще й в приємному місці?

— А конкретніше?

Це знову Тимур. Я мовчала, бо вже в голові готувала фразу для відмови.

— Сьогодні в “Оніксі” буде виступати один мій знайомий, буде круто. Кількість запрошень обмежена, але в мене є парочка для вас. 

“Онікс” — це один з найпафосніших клубів у нашому місті. А я точно не була великою любительницею клубів. Тож мені вдвічі було нецікаво.

— А хто саме виступатиме? — запитав мій партнер, і я вже бачила, як горіли його очі. Він точно не відмовиться.

— Край, — безтурботно повідомив йому Абраменко.

Мене ж в цей момент наче струмом прошило.

— Та ти гониш! — теж очманів Тимур. — Що він забув у нас? Владко, — повернувся до мене, — це ж його піснями ти наповнювала нашу квартиру останній рік?

— Нашу квартиру? — вихопив для себе нову інформацію Артем.

— Так, його, — видихнула, намагаючись ігнорувати питання Артема. Не варто йому знати таких деталей.

— О, то це ж супер просто! Послухаєш його наживо!

Я справді до безтями любила цього молодого поп-виконавця. Чесно кажучи, знала напам'ять чи не кожну його пісню. І саме тому я була дуже розчарована, що… доведеться відмовитися від можливості вперше послухати його наживо.

— То ти фанатка? — запитав Абраменко, здивовано підвівши брови. — Слухай, то давай я тебе з ним познайомлю перед виступом. Він мені не відмовить.

Чорт, він реально міг це влаштувати?!

Але ні, мені не цікаво. Зовсім-зовсім.

Однак… 

Бляха, мене всередині буквально розпирало від двоякого відчуття: шаленого, просто неймовірного бажання зустрітися з талановитим виконавцем, чий голос багато разів допомагав мені не з'їхати з глузду, і шаленого, просто неймовірного небажання бути винною Артему. 

— То що? Ми йдемо? — запитав Тимур у мене, склавши руки на грудях. — Знаю, що ти не любителька клубів, але ж… такий шанс.

Ага, шанс. Хороший шанс.

— Не знаю, — зізналася я. — Був важкий тиждень, — почала виправдовуватися, але якось дуже мляво, якщо бути відвертою.

— Тим паче! — з ентузіазмом вимовив друг. — Тобі необхідні позитивні емоції!

— Погоджуйтеся, Владо Матвіївно, — піддів мене Артем. — Обіцяю, все буде на вищому рівні. Я все влаштую.

Ось це мене і лякало.

Проте маленька дівчинка-фанатка зрештою перемогла дорослу прагматичну жінку, яка до останнього шукала якісь вагомі аргументи для відмови. Вона просто розтоптала кожен з них своїм захватом і наспівуванням улюблених куплетів.

— Добре, чому б ні? — відповіла й зітхнула. — О котрій це все розпочинається?

— Домовимося на восьму? Я проведу тебе на саундчек.

— Нехай буде восьма. 

— А знайомство поширюється лише на Владу? Чи я теж запрошений? — лукаво запитав Тимур.

Оу, я навіть не подумала, що він може вирішити, ніби я піду туди без нього.

— Якщо що я все одно припруся, — додав він, і я полегшено видихнула. — Цікаво ж познайомитися з тим, хто так глибоко пробрався Владі у серденько.

Гм… навіть не знаю, як це прокоментувати. Взагалі.

— Авжеж, — не знітився Артем, засовуючи руки в кишені штанів. — Тимуре, маякнеш, коли прибудете на місце. Я зустріну вас.

— Домовились, — відповів Мазур. — Ми будемо вчасно. 

Абраменко кивнув і нарешті вийшов з кабінету, залишивши нас з Тимуром знову лише вдвох. 

— Схоже, наша ковзанка…

— Скасовується, — закінчила замість нього, стенувши плечима.

— Переноситься, — уточнив Тимур. — Ми обов'язково влаштуємо собі день відриву. Наприклад, у неділю?

Взагалі-то я там злилася на нього. Але ж наче як уже й не дуже актуально, тож…

— Неділя — звучить, чудово.

— Але все одно пропоную утекти раніше. Буде більше часу, щоб зібратися.

— Погоджуюся. Ти точно домовився, щоб тут все…

— Владо?

— Га?..

— Досить в мені сумніватися. Я ж не повний бовдур, — сказав Тимур наче й з посмішкою, але вона була трохи дивною. Чи ні. Навіть занадто дивною.