Глава 2

⋯ Майже рік по тому ⋯

⋯ Влада ⋯

Бз-з-з…

Бз-з-з…

Чорт забирай, що воно таке дзижчить?!

Я насилу відірвала голову від подушки, здула сплутане волосся, яке після сну вкривало все моє обличчя, і потягнулася до джерела ненависного звуку — до телефону.

Мій сонний мозок відмовлявся нормально функціонувати, тож я рефлекторно відповіла на вхідний виклик від своєї помічниці.

— Мг-г? — видала замість нормального вітання.

— Владочко, скажи, що ти вже десь підходиш, будь ласка!

Підходжу?

Ем…

Я відвела телефон вбік, сфокусувала погляд на екрані, а точніше на цифрах годинника, і…

— Чо-о-о-орт, я проспала! — зойкнула, підриваючись з ліжка.

— Ні, ти не могла проспати! Тільки не сьогодні! — шоковано відповіла Марта.

— Я забула поставити будильник, — гарячково пояснила, шукаючи очима свій одяг. — Ми з Авророю вчора трохи засиділись…

— Владо, без образ, але всі пояснення пізніше. Не знаю як, але ти маєш бути в офісі якнайшвидше! Дзвонила Санковська.

— Господи, а їй ще що треба?

— Вона... — Марта зробила паузу, — буде тут о десятій.

Твою ж…

— Але у нас зустріч на другу!

— Була. Але принцеса передумала. І якщо тебе тут не буде, коли вона прийде…

То всім іншим буде повна дупа.

Ця мегера просто винесе мозок усім присутнім за моє запізнення. Знаємо — проходили.

— Так, відставити паніку, — зібрано промовила я, ще раз зиркнувши на годинник. — В мене  ще двадцять хвилин. Встигну.

— Телепортуєшся? — нервово запитала подруга.

— Майже, — всміхнулася я і першою скинула виклик.

Одягнувши вчорашню сукню, я зрозуміла, що йти в ній на роботу не можна. Доведеться Лаврецькій рятувати мене двічі.

— Аві! — вигукнула я, стукаючи у її двері. — Ти мені потрібна! Дуже!

Так, я прекрасно знала, що вона не любить, коли її будять у її вихідний раніше потрібного, але тут був реальний форс-мажор.

Трясця, треба було вчора все ж їхати додому, а не дозволяти Аврорі мене вмовити на ще одну серію, що перетворилася на десять.

— Ві, ти з глузду зійшла? Ти ж маєш ключі! — сонно пробуркотіла подруга, прочиняючи двері і мружачись від світла. — Я ж тепер не засну вже!

— Я проспала, а тепер мені просто терміново треба в офіс, — протараторила я. — І одягнути щось людське треба. І взагалі, це ти з Арктиком погризлася, а я тебе підтримувала. Тепер твоя черга рятувати ситуацію!

Зрозумівши, що вийшло трохи різкувато, я поспішила виправитися:

— Вибач, — зітхнула я. — Клієнтка перенесла зустріч, а вона — те ще стерво. І без тебе я просто не впораюся.

Аврора схилила голову набік і важко-важко видихнула.

— Я дуже хороша подруга, — констатувала вона і, залишивши двері відчиненими, повернулася в кімнату. — Скільки в нас часу?

— Двадцять хвилин.

— Пф, і це треба було панікувати? Я довезу тебе за пʼять. До речі, тобі реально не варто йти в цьому.

Я нервово всміхнулась.

— Так, пляма від вишневого соку — не надто гарний декор. Мене неправильно зрозуміють.

— Так, не дай Боже, всі подумають, що ти вмієш розважатися, — пирхнула вона із сарказмом, а потім, поки я не встигла заперечити, скомандувала: — Я поки випʼю каву, щоб повністю прокинутися, а ти порийся в шафі. Можеш брати що завгодно.

Ще б рік тому я точно не змогла залізти до когось в шафу (крім моєї сестри, звісно), але Аврора... Ця дівчина вміла забиратися у серце і ламати всі шаблони.

Коротше, на вішаках я швидко знайшла просту білу блузу і чорні штани з високою посадкою, що ідеально пасували моїм білим кросівкам, і натягнула це все на себе. Варто було б ще й волосся помити, але я не могла дозволити собі таку розкіш. Тому в хід пішов старий добрий низький хвіст.

Також трохи пудри на обличчя, туш, улюблений прозорий блиск з мікроблискітками — і я готова. До речі, сім хвилин — це мій рекорд.

Вискочивши з ванної, де, власне, і приводила себе до ладу, я пішла шукати подругу і знайшла її вже в коридорі повністю зібрану. Вона стояла, безтурботно крутила на пальці ключі від мотоцикла, а в іншій руці тримала стаканчик з кавою.

— Однієї порції було мало? — запитала я, поспіхом взуваючись.

— Це для тебе, дорогенька. В тебе є рівно три хвилини, поки ми спустимося і дійдемо до гаража.

— Дякую, ти дійсно найкраща, — сказала, щиро усміхнувшись.

— І не забувай про це ніколи, — незворушно відреагувала Аврора.

Рівно за десять хвилин її байк із ревом загальмував біля входу в офіс.