Розділ 16: Пробудження в попелі

Ела розплющила очі.
Перше, що вона відчула — це нестерпний біль у всьому тілі. Це не був цифровий шум, це був справжній, тупий біль від довгих місяців нерухомості. Вона спробувала вдихнути, і легені обпекло холодним, стерильним повітрям медичного блоку.
Вона лежала в скляній капсулі. Навколо неї були десятки дротів, що тягнулися до її голови, наче коріння якогось технологічного паразита. Поруч, у такій самій капсулі, вона побачила його. Кай. Його очі теж були розплющені, він дихав важко і часто, дивлячись у стелю.
Вони були в реальності. Справжній, стерильній і похмурій реальності сектору «С».
Ела тремтячою рукою зірвала датчики зі скронь. Система безпеки заскиглила тонким звуком, але в неї вже не було сил на сирени. Весь блок був занурений у напівтемряву.
Вона виповзла з капсули, її ноги підкосилися, і вона впала на холодну металеву підлогу.
—  Каю… — прохрипіла вона.
Він відгукнувся слабким стогоном. Він теж намагався вибратися.
Раптом двері в кінці залу відчинилися. Але це був не Артур. Це був загін людей у формі «Ініціативи Нуль». Попереду йшла Марта, але її обличчя тепер не було таким самовпевненим. Вона виглядала наляканою.
—  Ело? Ви прокинулися? — вона підбігла до них. — Стався системний збій по всьому місту. Енергомережа «Меморії» перевантажена. Люди по всьому місту починають виходити з трансу. Почався хаос, про який ти попереджала.
Ела піднялася, тримаючись за край капсули Кая. Вона подивилася на свої руки. Жодних інтерфейсів. Жодних підказок. Тільки бліда шкіра і тремтіння.
—  Де Артур? — запитала вона.
—  Він у головному залі управління, — Марта подала їй пістолет, але Ела відштовхнула його. — Він намагається запустити протокол повного видалення. Він хоче стерти пам’ять усьому місту, щоб «почати спочатку». У нас залишилося кілька хвилин.
— ​ Зброя тут не допоможе, Марто, — тихо сказала Ела. — Артур боїться не смерті. Він боїться, що його витвір визнає його нещасним.
Вона глянула на свій годинник на зап’ясті — той самий механічний годинник, який вона якимось дивом винесла з капсули. Він цокав у такт її серцю.
Ела подивилася на Кая. Він уже стояв на ногах, тримаючись за стіну. Він кивнув їй.
—  Ходімо, — сказала Ела. — Нам треба завершити це не в симуляції. А тут.