Розділ 13: Ціна істини

Штаб «Ініціативи Нуль» розташовувався у величезному колишньому сховищі, де повітря гуло від напруги та перегрітого заліза. Марта впевнено крокувала повз ряди терміналів, кидаючи короткі команди своїм бійцям. Ела йшла слідом, відчуваючи насторожені погляди людей, які роками жили в тіні, готуючись до цього моменту.
—   Готуйте головний передавач! — наказала Марта, зупиняючись біля масивного столу, заваленого розібраною електронікою. Вона різко розвернулася до Ели. — Часу обмаль. Корпоративні сканери вже обчислюють наші координати після твого фокусу з турелями. Нам потрібен «Е14-ПРОТОКОЛ» зараз. Ми маємо інтегрувати ключ у вірусну капсулу до того, як Артур перекриє магістральні вузли.
Ела витягла накопичувач, але завагалася, тримаючи його над портом зчитування.
—  Ви сказали про трансляцію правди. Але як ви збираєтеся втримати систему від колапсу, коли мільйони людей одночасно побачать свої стерті життя? Це ж не просто відео, це нейронний удар.
​Марта видала короткий, сухий смішок, і цей звук змусив Елу напружитися.
—  Відео? Ело, ти занадто наївна для того, хто проектував ці лабіринти. Ми не збираємося гратися в документалістику. Якщо ми просто покажемо людям їхні помилки, вони лише міцніше вчепляться в Артура, благаючи повернути їм солодке забуття. “Меморія” навчила їх бути щасливими овочами, і овочі не повстають.
Вона нахилилася ближче, і в її очах спалахнув небезпечний вогонь.
— У цьому коді зашито алгоритм повного перезавантаження свідомості. Ми не просто покажемо правду. Ми випалимо всі фальшиві спогади одним імпульсом. Ми зітремо все, що Артур вклав у їхні голови за останні двадцять років. Це буде тотальна амнезія для всього міста. Чистий лист.
Ела заціпеніла.
— Чистий лист? Ти розумієш, що це означає? Люди забудуть своїх близьких, свої імена, свою роботу... Вони стануть безпорадними дітьми в руїнах.
— Це ціна свободи, — відрізала Марта. — Краще бути ніким, ніж бути рабом чужих ілюзій. Передай нам ключ дешифрування. Зараз.
Кай зробив крок до Ели, ставши між нею та Мартою.
— Це не те, чого ми хотіли, — тихо сказав він. Його голос тремтів від напруги. — Ело, вона хоче використати твій код як цифровий вірус-вбивцю.
— Кай, відійди, — Марта поклала руку на руків'я пістолета. — Ти — лише інструмент, який виконав свою роль. Ти привів її сюди. Далі ми впораємося самі.
Ела дивилася на Марту, потім на Кая, а потім на екран дешифратора. Вона зрозуміла, що опинилася між двох вогнів. Артур пропонував золоту клітку, Марта — випалену землю. Жоден з них не дбав про людей. Вони дбали про контроль.
— Мій годинник... — прошепотіла Ела, відчуваючи, як механізм на зап’ясті знову почав свій тихий хід. — Він не просто показує час. Він нагадує про ритм життя. Ви обоє хочете зупинити його. Один — щоб заморозити момент щастя, інша — щоб знищити все.
Вона повільно витягла накопичувач, але не простягнула його Марті.
— Я не віддам вам протокол. Принаймні, не в такому вигляді.
— У тебе немає вибору, — Марта кивнула своїм бійцям, і ті почали оточувати їх. — Ти в нашому домі.
Ела подивилася на Кая. В його очах вона побачила те, чого не було в коді — справжній людський страх і вірність.
— Каю, пам'ятаєш, що я сказала про "чорний хід"? Я збрехала Артуру. Вірус не чекає на мій сигнал. Він уже активний. Але він не знищує. Він... інфікує.
Раптом усі монітори в залі почали транслювати не код, а дитячі спогади самої Марти, які вона, очевидно, намагалася забути. Сцени болю, втрати, але й першої любові.
— Що ти робиш?! — закричала Марта, хапаючись за голову.
— Я повертаю вам вашу людяність, — сказала Ела, хапаючи Кая за руку. — Поки вони зайняті своїм минулим — біжимо!