Розділ 12: Код спротиву

Шлях до штабу пролягав через «забуті вени» міста — покручені технічні тунелі, де старі труби вили під тиском пари, а стіни вібрували від гуркоту поїздів десь далеко вгорі. Марта рухалася попереду, її важкі черевики впевнено вибивали ритм по іржавих решітках.
—  Ти добре трималася там, у провулку, — кинула Марта через плече, не сповільнюючи ходу. — Більшість архітекторів, коли їх вимикають із мережі, стають безпорадними, як викинуті на берег риби. А ти… ти почала кусатися.
—  Я просто зрозуміла, що ваші «нижні мережі» побудовані на залишках того, що я колись створювала, — відповіла Ела, притримуючи плащ, щоб він не чіплявся за гострі краї металу. — Чого ви насправді хочете від мене, Марто? Ви врятували нас не через милосердя.
Марта зупинилася біля розгалуження тунелів і повернулася до Ели. В тьмяному червоному світлі аварійних ламп її обличчя здавалося висіченим з каменю.
—  Ми хочемо справедливості, Ело. «Ініціатива Нуль» — це не просто банда з пістолетами. Ми — анти-вірус. Артур вкрав у людей їхнє минуле, замінивши його солодким сиропом. Ми збираємося повернути їм право на правду. Бо лише через усвідомлення реальності людина стає вільною.
—  Ви хочете оприлюднити «Е14-ПРОТОКОЛ»? — запитав Кай, намагаючись вловити її погляд.
—  Саме так, — кивнула Марта, і в її голосі почулася пристрасть пророка. — Ми готуємо глобальну трансляцію. Кожен термінал, кожна лінза в місті має показати те, що Артур ховав у «Нульовому сегменті». Ми хочемо, щоб люди побачили шви на своїх спогадах і зрозуміли, що їхнє щастя — це конструкція. Нам потрібен твій ключ дешифрування, щоб зняти останній корпоративний замок. Коли вони побачать правду, ілюзія розсиплеться, і «Меморія» впаде.
Ела слухала, і кожне слово Марти відгукувалося в ній згодою. Це звучало як єдиний логічний фінал — розбити дзеркало брехні. Повернути людям їхні справжні життя, нехай і болючі.
—  Це небезпечно, — зауважила Ела, переступаючи через купу понівечених дротів. — Шок від раптового прозріння може бути занадто сильним.
—  Свобода — це завжди шок, — відрізала Марта, знову рушаючи вперед. — Але це єдиний шлях. Ми вже близько. Якщо встигнемо інтегрувати твій ключ до світанку, завтра цей світ прокинеться тверезим.
Поки вони пробиралися крізь останній захаращений колектор, Ела відчувала дивне піднесення. Їй здавалося, що вона нарешті знайшла свою сторону. Марта виглядала як лідер, якого потребує цей розбитий світ — сильна, безкомпромісна, чесна. Вона вірила, що «Ініціатива Нуль» хоче лише відкрити очі людям.
Кай ішов трохи позаду, мовчки спостерігаючи за тим, як впевнено Марта веде їх углиб підземелля. Він бачив, як Ела стискає накопичувач у кишені, і в його очах промайнула тривога, якої вона не помітила. Він знав цей тип впевненості — він уже бачив його у Артура.
—  Прийшли, — коротко кинула Марта, зупиняючись перед масивним гермозатвором, де вже чатували озброєні бійці. — Ласкаво просимо в серце спротиву. Сподіваюся, твій ключ вартий того бруду, в якому нам довелося порпатися.
Брама почала повільно підніматися, відкриваючи вид на величезне сховище, заповнене мерехтінням екранів. Ела впевнено зробила крок уперед, не підозрюючи, що справжня мета Марти набагато страшніша за просте «прозріння».