Розділ 10: Шорсткість реальності

Реальний світ зустрів їх не фанфарами, а приголомшливою, майже фізичною вагою. Коли вони перетнули останню лінію периметра, де закінчувався ідеальний асфальт корпоративного сектора, під ногами опинилася розкришена цегла та липкий бруд.
Ела зупинилася, важко дихаючи. Перше, що вона помітила, — це звуки. У «Меморії» панувала контрольована тиша, розбавлена тихим гудінням кондиціонерів. Тут же світ кричав: десь далеко вила сирена, металевий лист бився об стіну під поривами вітру, а зверху, крізь низькі хмари, долинав глухий гуркіт транспортних шатлів.
— Ти відчуваєш це? — прошепотіла вона, простягаючи руку в темряву.
— Що саме? — Кай підійшов ближче, його постать у напівтемряві здавалася крихкою.
— Нестабільність.
Вона торкнулася стіни найближчої будівлі. Бетон був холодним і шорстким, він кришився під її пальцями. Це не була «текстура», яка оновлювалася кожну мілісекунду. Це була ентропія. Речі тут старіли, руйнувалися і не мали резервних копій. Ця думка водночас лякала і приносила дивне задоволення.
Вони йшли вузькими вуличками «Нижнього міста». Тут не було голографічних садів — лише іржаві металеві конструкції та тьмяні неонові вивіски забігайлівок, що мерехтіли з неприємною частотою.
Ела відчула дивний дискомфорт у потилиці. Її нейронний інтерфейс, звиклий до постійного підключення до високошвидкісної мережі «Меморії», тепер видавав лише статику. Вона була «офлайн». Вперше у своєму житті вона не знала точної температури повітря, прогнозу опадів чи рівня кисню. Вона просто відчувала, що їй холодно, що її куртка намокла від мряки, і що серце б'ється занадто швидко. Вона мимоволі торкнулася годинника на зап'ясті. Тепер, коли нейромережа мовчала, лише це механічне цокання здавалося їй справжнім пульсом світу. Годинник не давав відповідей, він просто підтверджував: час іде, і він — її власний.
— Нам треба змінити одяг, — Кай перервав її роздуми. — Твоя форма архітекторки світиться в інфрачервоному спектрі, як маяк для дронів.
Вони знайшли нічний ринок — хаотичне скупчення наметів під естакадою. Тут пахло паленим пластиком і дешевою їжею. Ела з цікавістю спостерігала за людьми: вони були «недосконалими». Зморшки, шрами, нерівні зуби — у світі, де пам'ять можна було відредагувати, ці люди носили свою історію на обличчях. Один зі старих торговців зустрівся з нею поглядом. У його очах не було корпоративної порожнечі — там була підозра, втома і крихта цікавості. Ела вперше відчула, що її не просто "сканують", а справді бачать. Це було некомфортно, але водночас це давало відчуття ваги — вона нарешті стала помітною для реальності.
Кай виміняв свій цифровий жетон на два важких сірих плащі з грубої тканини. Коли Ела одягла його, вона відчула дивну солідарність із цим похмурим світом. Плащ приховував її тонку талію та пряму поставу, перетворюючи її на одну з тисяч тіней цього міста.
Вони зупинилися біля калюжі, в якій відбивалися вогні хмарочосів, що здіймалися над ними, як скляні боги. Ела подивилася на своє відображення. Вода була брудною, і її обличчя в ній здавалося розмитим.
— Ти все ще думаєш, що це може бути симуляція? — тихо запитав Кай, помітивши її погляд.
Ела нахилилася, зачерпнула трохи води і вилила її собі на зап'ястя, туди, де раніше був порт підключення. Вода була крижаною, вона затекла під рукав, викликаючи неприємні дрижаки.
— У симуляції вода завжди комфортної температури, — відповіла вона. — А ця... вона дратує. Вона справжня.
Вона підняла голову. Десь там, за завісою дощу та диму, була «Ініціатива Нуль». Але поки що вона просто насолоджувалася цим новим, неприємним, але чесним болем у втомлених ногах.
— Ходімо, — сказала вона рішучіше. — Я хочу побачити лідерів «Нуля». Якщо вони збираються змінити цей світ, я хочу переконатися, що вони не створять ще одну «Меморію», тільки з іншою назвою.
Вона зрозуміла: свобода — це не відсутність болю. Свобода — це право відчувати цей біль без дозволу Артура. Вона більше не була архітекторкою, що будує стіни. Тепер вона була руйнівницею, що шукає шлях крізь уламки.
 

Тут Кай трохи змінив зачіску, але так вирішив Gemini і з ним важко сперечатись 😆