Розділ 9

Несправедливо влаштоване життя:

близькі люди - далеко,

далекі - близько, 

а недалекі - всюди...

(Невідомий автор)

POV Павло

Правду говорять, що якщо у тебе є бажання, і ти хочеш дійти до якоїсь конкретної мети, тоді у тебе все вийде. Звідкись відкриваються надможливості, раніше тобі невідомі, і усе нездійсненне раптом здається таким реальним.

У мене було спецзавдання - розшукати Руслану і привести її до Костика, саме тому я ще зранку відчалив у Новоград. Погоджуюсь, знайти людину через Інтернет не так вже й легко, але можливо. Для мене це тепер була справа принципу. Довелось покопирсатися в мережах (знали б ви, скільки там подібних Руслан...), залізти в базу даних, і вуаля - згодом я вже мав на руках домашню адресу, місце роботи, і навіть контактний телефон.

Мусив розчаруватись, адже то був не той, котрий вказаний у її записнику (до речі, його я взяв з собою в дорогу - треба ж буде чимось аргументувати свій прихід), але телефонувати все одно не наважився.

Це лише при крайній потребі - постановив я собі, і виліз з набитої студентами маршрутки. Ух, аж легше стало... І не думав, що ранком стільки людей спішать по своїх справах - хто на роботу, хто на навчання, а хтось можливо, й подорожує, як от я. Це ще мені пощастило, що не було тут бабусь, які люблять ляскати язиками, і всюди мусять встромити свого довготелесого носа...

Раніше, коли сам був студентом, і іноді на правах "зайця" катався в громадському транспорті, то стільки всього доводилось почути... Вони обговорювали не тільки своїх знайомих чи сусідів, пенсії, ціни на газ чи теми політики, а й іноді самих пасажирів (хто як вдягнутий, кому що пасує і т.д.), що дуже бісило. Інколи ловив себе на думці, що й без телевізора можу знати всі місцеві новини.

Тепер же працював здебільшого по вечірніх змінах, і ще й довелось домовлятись із напарниками щодо перезмінки, а я цього не переношу. Може, іншим і подобається постійно відпрошуватись, спішити до рідної сім'ї, до своїх коханих, і тим самим, ссилаючись на важливі справи, відлинювати від роботи (подібно нашим адмінам), та не мені.

В принципі, мені немає куди поспішати, вдома ніхто не чекає, тож на роботі можу пропадати цілодобово без усіляких відмазок, а коли трапляється вихідний, тоді або відсипаюсь, або сідаю за творчість.

Не заздрю я тим, котрі лише зараз отримали дозвіл на відпустку, і мають можливість чухнути кудись відпочити (у кожного ж робочий графік по-різному складається). Вважаю, що восени - це зовсім не ті відчуття, аніж всередині літа десь на курорті біля моря. Ще коли вересень теплий і бабине літо тягнеться до Покрови, як от випало цьогоріч - то це ще нічого, можна й на сонечку поніжитись, якщо звісно, не заважає така штука, як сезонне збирання врожаю.

Щастя, що мене це обходило стороною майже завжди, і цей місяць я мав змогу спостерігати чудову осінню пору. І хоча за вподобаннями я більше віддаю перевагу весні (це коли в нас Жіночий день, Пасха і підготовка до неї, потім травневі - і нам у піцерії виручка, і людям свята), та осінь теж непогана пора року.

Хоча, це вже кінець жовтня, стає холоднувато, подекуди ранком трапляються заморозки, і доводиться витягувати із заначок теплі куртки, шарфи та светри, що особисто для мене перетворюється на покарання. У одязі люблю вільний стиль, а не оте все триповерхове закутування...

Та що поробиш, холод - невблаганна штука, і все ж доводиться чимось жертвувати...

Так, тепер ще й потрібно занести до мого списку відвіданих міст України після Озерного, ще й Новоград-Волинський. Та жартую, немає в мене такого списка...

Зараз тут я ніби в ролі туриста, і можна вважати, випросив собі маленьку відпустку, та я цьому був абсолютно не радий. От не розумію, чому Костя сам не захотів поговорити із Русланою, я ж пропонував йому після того, як знайшов усі дані...

Натомість дружок зробив із мене цапа-відбувайла, і в принципі, від мене залежало те, чи погодиться моя незнайомка із ним працювати. Та от мені якось було байдуже. Знаю, що можливо, без її допомоги Костя не зможе втілити в життя свою ідею, але я вирішив сильно не перейматись.

Не на побачення ж їхав, врешті-решт...

Це просто ділова пропозиція, і моя справа - лиш запропонувати. Погодиться дівчина - буде супер, а відмовить - ну то й карти їй в руки. Після випадку з Юлею я, здається, став ще більш відчужений від суспільства, і відчував, що мені потрібен перепочинок. Бо ж зациклився останнім часом лише на виборі пари, хоча і не шукав її більше у віртуалі.

Ні, не заманить мене Інтернет більше своїми принадами - твердо вирішив, що дорога на сайти знайомств відтепер для мене закрита... Знаю, двадцять п'ятий рік мені уже пішов, і ніби з характером все в порядку - веселий, комунікабельний, готовий допомагати людям, і ще й з непоганим заробітком - пора б уже мати біля себе якусь наречену, он як Костя, але...

Щось завжди заважало...

Тому і вирішив поводитись невимушено, без усяких задніх намірів, і просто жити далі, смакуючи кожним новим днем свободи, а особисте щастя якось саме по собі з'явиться. Все одно від долі не втечеш, хоч і не вірив я у всі ті передбачення, гороскопи і іншу дурню, яку часто можна було зустріти на сторінках жіночих журналів, ну а судилось бути самому - то, може, воно й краще...

Вже будучи у місті, я старався не відволікатись на краєвиди, вивіски магазинчиків та торгових центрів, перехожих, які здебільшого гуляли із навушниками, та гомін критого ринку, повз який довелось проходити... Я чітко йшов до зазначеної мети.

Як завжди, понадіявся на свій багатофункціональний телефон, і ввівши в навігатор координати, безпомилково дійшов до точки призначення. Що не кажи, а корисна то штука - ГуглКарти, і хто б там що не говорив, завжди вказує правильний шлях, просто треба вміти правильно користуватись цим додатком.