Розділ 5

Ігор

Розмова з Василем та Сергієм, думка про конкурентів засіла в моїй голові, як заноза. Але ще більше мене турбувало відчуття, що за мною стежать. Це було не просто передчуття, а реальне фізичне відчуття чийогось пильного погляду.

Я намагався не панікувати. Змінив звичний маршрут додому, перевіряв, чи немає за мною "хвоста", але відчуття не зникало. Навіть вдома я відчував себе незатишно. Завішував вікна, перевіряв, чи не встановлено в квартирі жучків. Параноя? Можливо. Але після того, як я дізнався про IP-адресу Христини, я вже нічому не дивувався.

Наступного дня на роботі я намагався зосередитися на своїх завданнях, але це було майже неможливо. Кожен звук, кожна тінь змушували мене здригатися. Під час обідньої перерви я знову відчув на собі чийсь погляд. Цього разу я був готовий. Я різко обернувся і побачив того самого чоловіка в темному костюмі, що й вчора в їдальні. Він швидко відвів погляд і зробив вигляд, що розглядає меню, але я бачив, як він нервово стискає в руці серветку.

Я зрозумів, що це вже не просто спостереження. Це була демонстрація сили, попередження. Вони показували мені, що знають, де я знаходжусь, і що можуть дістати мене будь-коли.

Після роботи я вирішив не повертатися одразу додому. Замість цього я пішов у людне місце – великий торговий центр. Я сподівався загубитися в натовпі, збити їх зі сліду. Але навіть там я відчував себе як під прицілом. Я бачив, як незнайомі люди постійно оглядаються в мій бік, перешіптуються між собою.

Коли я нарешті дістався додому, було вже пізно. Я швидко зачинив двері на всі замки і завісив вікна. Але навіть це не принесло мені спокою. Я відчував, що вони десь поруч, спостерігають за мною з темряви.

Раптом задзвонив телефон. Я здригнувся і неохоче підняв слухавку.

— Ігоре, це Христина, — почув я знайомий голос. — Нам потрібно терміново зустрітися.

Її голос звучав стривожено. Я відчув, як по моїй спині пробіг холодок. Чи не була це пастка? Але іншого виходу в мене, здається, не було.

— Добре, — відповів я. — Де і коли?