Глава 12. Асоль

Асоль

Асоль шукає принца. Роздавши оголошення на вулицях міста, сказавши де вона листа чекає. Прийшло до неї лист з ідеєю одною. А потім інший лист, від іншого. А потім ще один, від ще іншого. Втомили героїню ці листи. Вона втомилась від любові. Надто багато, від багатьох. І нізащо, обманюють мене, брехливий рід цей чоловічий.

І тут аж раптом прийшов їй лист, від адресата, що підписався «пофіг». Він щось там написав, а потім не писав, листи його усі спокійні, зважені, і сам він з часом став снитись героїні. У снах вона із пофігом гуляє, вони цілуються, вона просинається, і пише йому прозьбу про зустріч, уся готова вже відатись пофігу.

Вони зустрілись, пофіг був красивий, ухожаний, повненький, він мило говорив, Асоль щаслива, принц найшовся, прекрасна ніч, вони удвох, вона відала йому все, вона щаслива бо він довольний, і цілими днями лиш думає про пофіга.

Та якось через місяць принц викрив свою суть, він має вже сім’ю дитину. Розбиті мрії, біль, безмовний крик, серце палає, закутавшись у ковдру, кричить без голосу вона. А пофіг собі щасливо поживає, і якось через тиждень пофіг, знов їй дзвонить склоняє до зустрічі, наводить аргументи, Асоль вагається, но йде і зустрічається, а паралельно розуміє, стає розчотливою, і знов говорить я одинока, шукаю принца, я принцеса.

Наступний принц, звали його Вася, він був похож на ідеал, вони прожили декілька місяців разом, Асоль відкрила серце і знов стала любити. Но Вася був в душі Васілієм, і те що він створив із себе, це все для того щоб його любили, він більше не міг тримати себе в цій хибній оболочці і став вертати своє істине лице, Асоль страждала, це вже не принц, а якись алкаш, і нове розставання нова рана. Є інваліди тілесні, які мають рани  тіла, втрачені кінцівки, їхні рани помітні всім, я думаю що рани душі не менш по важності стоять.

 Пройшли роки, а ран лиш побільшало, зявилась обережність, й передбачливість. Но міссія із принцом непроста, найти його можна, по царству який же принц без царства. Асоль права, шукає царство, щоб найти принца. Наступний був болтун, весь уважний і такий привітний, так не похож на попередніх, він знав коли і що робити, він був прекрасний, вона відалась йому, та через тиждень його не стало, лишилась думка лиш про нього, як щось хороше у житті. Напевне так і треба, йти ще не обіжаючи, щоб бути ідеалом.

Роки ідуть, а опиту все більше. Чого тянути, треба завершати. Який придумати кінець історії, сказати що принц найшовся і вони жили щасливо, чи може він найшовся, а вона його так і не прийняла, сказавши: «Де ти ходиш гад, не міг швидше явитись, я вже якось без тебе доживу», чи може принців нема в природі, вони вимерли як і мораль, точніше щастя у моралі.

 Асоль живе, працює, і вже зневірена в любов, одного дня вона влюбилась, влюбилась в мертвого і не живого вона читала його книги, що він писав і що розказував, вона дізналась його біографію, що він прожив усе життя в одиночистві так і не найшовши справжньої любові, так як і вона. Вона все поняла там на верху щось напутали, вони родились в різні часи, тому і не зустрілись, її любимий вже мертвий, йому 200 років. Мораль історії така, що автор цей падлюка така.