Глава 11. Уявний світ

Уявний світ

Я познайомлю вас з героєм, який стоїть і думає собі: «Чи вистачить життя?, чи вистачить мені життя на поступки?, мені вже двадцять п’ять років, і нічого крім дрібниць і суєти я не робив, що жив, а що й не жив, піду ніхто і не згадає. Усе сьогодні піду ж і почну учитись, візьму лиш виберу якусь книгу».

 Герой зайшов у магазин, ходив він між прилавками довго, перебирав в руках літературу, так що  звернув на себе навіть увагу, і тут до нього підійшла дівчина, малоприваблива:  «Вам чимось помогти, може підказати щось?». Герой поглянув на неї, а потім знову обернувся в сторону прилавка не промовивши і слова. Її зачепило це, вона образилась трохи, та стримуючи свої емоції, вернулась на своє засиджене місце, біля виходу з магазину, сіла за свій стіл і стала поглядати на уривки твору із нового роману, якогось автора, частково читаючи текст, та швидко забула свою образу.

Герой був в трансі, він думав, і читав вже третю годину, він ходив між прилавків, почергово беручи у руки книги, відкривав їх, і чекав для себе емоцію, яка ніяк не з’являється. Та взявши чергову книгу він став її читати, і знов в пусту. В цей час у магазин зайшов невпевнений мужчина: сутулий, худий, років 40, і щось казав тій дівчині що торгувала. Між ними був діалог.

Письменик:  я автор, і написав книгу, хочу продати. Дівчина подивилась на нього і відповіла:

Продавщиця: у нас вистачає книг.

письменик: Візьміть хоч почитайте,

Вона: Я маю що читати, - більш суровіше відповіла вона, давлячись на сіру обкладинку на якій читалась назва, «Я створив жінку своєї мрії».

Чоловік нахмурився, і розвернувся щоб піти.

Продавщиця: ви забули книгу,

Письменик: лишіть собі її, нехай це буде подарунок. І вийшов за двері магазину.

Та повернемось до нашого героя, герой втомився він вже третю годину ходив між полицями шукаючи книгу з якої хотів взяти настанови щоб змінити своє життя на більш значуще. Та нічого не приглянулось йому. Він направлявся до виходу із засмученим виразом обличчя.  Продавщиця щоб привернути його увагу спитала: «То ви так нічого не найшли». Він обернувся і підійшов до неї: « Я не зміг вибрати. У вас більше немає літератури?»

Продавщиця: хіба що ця книжка. Показуючи на свіжо принесену недавнім автором,

Герой: продайте мені її.

Продавщиця: нащо вона вам?

Герой: а вам навіщо?

Продавщиця:Це буде коштувати 100 грн. 

герой витяг гроші,

герой:  ось візьміть. І забрав книгу. В цей день він її не відкривав, він поклав її на стіл, і пішов дивитись телевізор в іншу кімнату, потім повечеряв, і ліг спати. Покрутившись в ліжку від безсоння він взяв книгу із столу щоб усипитись нею.  Його очі бігали швидко поглинаючи рядки написаного, він читав про портал у світ інший, про світ в якому часто буває автор, і автор пише в ній: «Я тут спочатку ,було тут нічого, і нічого я змінити тут не міг, я прирівняв цей світ до того, з якого я прийшов. Але потім не знайшовши і тут щастя, в своєму вигаданім вимірі, я зруйнував усе під чисту, і вже від цього став створювати, створив я ліс, сади, озера, квіти, створив природу, потім тваринок декілька приємних видів, ще декілька я сам створив надавши якості приємні мені особисто, я так довго тут гуляю, що деколи лиш під вечір виходжу звідси в реальний світ, щоб перекусити, і перекусивши знов вертаюся сюди. Я тут маю щастя, все що хочу, тут жінки мене бажають, тут люблять всі мене, тут сила моя.» Він описував місця де він жив, стосунки в яких він знаходився.

І десь сторінки із 10 він каже: «Мій друже, я готовий поділитись цим із тобою, ні, не своїм світом, не може бути два господаря на території одній, ми різні, в цьому і краса. Я скажу як я створював все це, як я робив його реальним, ти теж можеш, якщо хочеш». Наш герой підбадьорився і став читати наполегливіше, рядок за рядком він відкривав для себе секрет автора, а автор силався на інші знання, на інші книги.

Пропустим час коли герой пішов із автором так далеко що став читати все те що рекоментував автор, він навіть мав там план тренувань який виконував регулярно. І все дало свій результат. Рівно через рік наш герой, уже мав образ власного будинку, із двома поверхами, із зручним диваном, і обставленим все як він любить. Тут його ніхто не міг дістати, він усі вихідні проводив у своєму уявному домі. Наш герой вжився в цей образ, буденне життя, робота, спілкування ставали для нього формальністю. Вертаючись у світ, власної уяви він розквітав. Це був рай. Його мозок набирався сили і він додавав образи: спочатку він додав гірську місцевість, яка проглядалась із вікон його будинку, озеро, декілька звірів, і навіть рідкісне створіння назване «виших пушистий», який приходив щоб поїсти травки, та він був настільки ніжним і пухнастим, що лякався найменшого шуму і тікав щоб десь сховатись. Чим радував око нашого героя.

 Десь років через два, він мав своє царство яке було великим і красивим. І він був єдиною людиною в цьому царстві. Він ще не створював образ людини який можна було б зробити постійним. Річ в тому, що були спроби, та образ до кінця не виходив. Людина в уяві його на другий день не могла відтворитись, а як створювалась то була проста як тварини і нецікава герою, тому в кінці дня він розчинявся і йшов із його краю за далекі гори.

А зараз мій герой хотів створити людину цікаву, із харизмою, справжнього друга, над яким і вів роздуми в своєму будинку, там він створив чарівне крісло, сидячи у якому він ніби закликав цей образ, який прийшов би до нього крізь ворота його чарівної уявної країни, і доки він не уявить його повністю доти він і не почує його. Це виглядало так: він уявляв собі, і перед ним з’являлись тисячі індивідів, а потім додавав якість і індивідів ставало 950, і таким чином він хотів зійти на один, і вже тоді послати йому сигнал у світи, і він прийшов би звідти якомога швидше. Лишилось 300 чоловік з яких він хотів знову спростити, і лиш намірившись щось зробити почув як кличе його щось із реальності. Це була температура, він випив таблетку, та вона не допомогла, він викликав швидку, вона приїхала і забрали його.