Розділ 18. Бути вільною пташкою

- То чим будемо святкувати? - Веста вирішила не відповідати на його запитання, а поставити своє.
- Як щодо какао? - запропонував Давид.
- Ммм... Ти сказав, а я, ніби відчула аромат з дитинства. Сто років не пила какао, - відповіла Веста.
- Не треба на себе намовляти, бо маєш вигляд максимум на двадцять п'ять, - усміхнувся Давид та дав Весті шолом. - Зараз заїдемо в одне місце, ще роблять шикарне какао з маршмеллоу.
- Спокушаєш? - усміхнулася Веста.
- Ще навіть не починав, - двозначно відповів Давид та мотоцикл рушив.
Їхати містом, на яке опускався темний покров ночі, виявилося ще цікавіше. Чомусь зараз Весті дихалося вільніше. Не тільки тому, що вона зробила перший крок до розлучення, а тому вона у себе сприймала інакше. 
Веста міцніше трималася за Давида і насолоджувалася вечірнім містом, яке тепер мало зовсім інший вигляд. Ліхтарі світили яскравіше, світлофори миготіли привітніше, навіть водії авто були чемними. Чи то просто з автівки Василя все було іншим, коли він крив матом усіх інших водіїв, які, на його думку, не вміли водити машину.
Давид зупинив Багіру неподалік невеликого кафе на колесах. Блондин швидко пішов до нього та придбав два стаканчики какао та круасани. Веста була готова взяти стаканчик вже тут, але Давид не поспішав їй його віддавати. Він прилаштував усе у багажник під пильним поглядом Вести.
- Подражнив та заховав у багажник? - нічого не зрозумівши, запитала жінка.
- Хочу тобі дещо показати, - мовив Давид та знову завів Багіру.
Цього разу вони довше їхали нічним містом. Машин ставало менше і відчувався запах моря. Веста зрозуміла, що вони їдуть на узбережжя. Давид заїхав на дикий пляж, де не було нікого, крім хвиль, чайок та зоряного неба. 
Давид зупинив мотоцикл, зняв шолом та дістав стаканчики та круасани.
- Чомусь на узбережжі під час шторму зовсім інакше відчувається свобода, - мовив Давид, та подав Весті стаканчик з какао.
- Дякую, - відповіла жінка, знявши шолом. Вони разом сіли на колоду, яка була неподалік. Світили зорі та Давид залишив фари увімкненими, утворивши доріжку зі світла, що йшла до моря, яке показувало свій буремний характер, викочуючи білі гребені хвиль на берег. 
- Тримай, - мовив Давид та подав їй стаканчик з какао. - Зголодніла? - запитав чоловік, відкриваючи пакет з ароматними круасанами.
- Аромат нагнав апетит, - зізналася Веста та із задоволенням зробила ковток какао. - Дуже смачно, дякую.
- Я часто сюди приїжджаю, коли хочу подумати. Шум моря допомагає зібрати думки докупи, а небо говорить про те, що проблеми не вічні, а зорі все одно сяють, навіть попри поганий настрій та негаразди.
- Хм... Цікава думка, - відповіла Веста, зробивши ковток какао. - Гарне місце.
Вони сиділи поряд слухаючи шум моря. Далі Веста кинула шматочок круасана чайці, яка ходила неподалік, що привернуло увагу інших птахів. Довелося майже увесь смаколик віддати пернатим. 
- Все, більше нічого немає, - показала птахам порожній пакет Веста, ніби вони їх розуміли.
- А я завжди заздрив птахам, - несподівано мовив Давид. - Їм не потрібно працювати, вони можуть літати, куди хочуть, робити, що забажають. Це справжня свобода, - мовив Давид.
- І кричати можуть, коли хочуть, - додала Веста, бо птахи почали гучно сваритися за останній шматок круасана, який не побачили одразу.
- Ну, кричати можемо й ми, - відповів Давид. Він забрав з рук Вести порожній стаканчик та подав їй руку, аби вона піднялася. - Ходімо.
- Куди?
- До свободи, - поки не надто зрозуміло пояснив Давид.
Блондин повів Весту ближче до моря, де біснувались хвилі. - А зараз кричи якнайдужче, - пояснив Давид, намагаючись перекричати шум моря. - Сво-бо-да!
- Сво-бо-да! - прокричала і Веста. 
Жінка відчувала холодні солоні бризки на обличчі, вітер здіймав її волосся, вона на хвилинку заплющила очі та уявила себе чайкою.
- Во-ля! - прокричав Давид.
- Віль-на! - ще гучніше крикнула Веста, ніби й справді відриваючись від землі та відчуваючи безмежну свободу.