Розділ 17. Щоб було?

Веста дозволила надягнути на себе шолом. Давид сів на мотоцикл та жестом покликав жінку за собою. Веста зробила глибокий вдих та сіла позаду Давида.
- Тримайся міцніше, - мовив Давид та завів свою Багіру. 
Мотоцикл видав звук, схожий на ревіння, а Веста поклала свої руки на плечі блондина. Давид усміхнувся та переклав руки Вести зі своїх плечей на груди.
- Так буде краще, - мовив чоловік та мотоцикл рушив.
Давид впевнено вів мотоцикл між автівками. Веста чула, як калатається її серце та як б'ється його серце. Вона міцніше обійняла Давида, а блондин усміхнувся. 
Вони дуже швидко доїхали до будівлі місцевого суду. Веста аж  засмутилася, що дорога виявилася закороткою. Давид майстерно оминав затори та обганяв габаритні автівки, які поступалися у швидкості його Багірі. 
Юрист порадив одразу ж звернутися із заявою до суду, бо в РАЦСі могли б відмовити розгляді заяви, якщо один з подружжя проти. 
Мотоцикл зупинився і Веста неохоче встала з Багіри. Дуже влучна назва. Чорний мотоцикл зі шкіряним сидінням, а ричить як! Звір! 
- І давно ти маєш мотоцикл? - запитала Веста.
- Два роки ми разом з Багірою. Ніколи не підводила, - мовив Давид та заховав шолом Вести у невеликий багажник. Свій шолом блондин забрав із собою, залишивши Багіру на парковці.
Вони разом підійшли до дверей суду, але Веста несподівано зупинилася перед ними.
- Вагаєшся, чи варто розлучатися? - запитав Давид та стиснув кулаки до болю.
- Ні, думаю, що була дурна, що не прийшла сюди раніше, - відповіла Веста та впевнено відчинила двері. Давид перевів подих, усміхнувся і пішов за нею. 
Веста написала усі необхідні заяви, оформила документи та доклала копії протоколів, які склала поліція. Жінка, яка приймала документи, виявилася досить кмітливою та дала кілька порад, як оформити розлучення якнайшвидше та змусити Василя виплатити їй кошти та залишити квартиру. Давид був поряд та просто не звертав уваги на ласі погляди відвідувачок. 
Вони вийшли з приміщення суду, коли почало сутиніти.
- Вітаю, ти зробила перший крок до свободи! Це варто відсвяткувати, - запропонував Давид.
- Чудова ідея, але без алкоголю. Я не дружу з ним, як кажуть, "від слова зовсім", - відповіла Веста.
- Я вже помітив, - усміхнувся блондин.
- Не нагадуй, мені досі соромно, - мовила Веста.
- За що?
- За свою поведінку, - відповіла Веста, червоніючи.
- Так ти ж казала, що нічого не пам'ятаєш.
- А що, щось було? - поцікавилася Веста.
- А ти хотіла б, щоб було? - прямо запитав Давид та поглянув прямо в очі...