Розділ 15. Упиряка

Веста повернулася до квартири подруги, усміхаючись. 
- Уявляєш, мені заплатили втричі більше, - мовила Веста.
- Є ж совісні люди, які оцінили твої кулінарні здібності. 
- Мені замовниця сказала, аби я відкривала свою кондитерську. Але то все мрії... Мрії... 
- От розведешся зі своїм покидь... - осіклася Олена, бо Сергійко був поруч. - Василем, забереш гроші за фірму, то можна і про кондитерську думати. Правильно клієнтка каже. Я її підтримую.
- Ви в мене вірите більше, ніж я в себе, - відповіла Веста.
- І я в тебе вірю, - видав Сергійко.
- Мій хороший, - усміхнулась Веста та поцілувала малого у щічку. - Бачу, що ти все з'їв, то маю для тебе смаколик.
- Ото ж ти його балуєш! - мовила Олена.
- Але ж я хороший і мене можна балувати, - хитро усміхнувся Сергійко.
- Хороший, - підтвердила Веста.
- А мені шматочок залишиш? - запитала Олена.
Сергійко уважно подивився на тортик.
- Мамочко, відріж шматочок для тата, для тебе, для хрещеної і для мене, - попросив Сергій.
Усі разом пили чай, коли Дмитро повернувся з роботи.
- Ммм... Який аромат, - мовив чоловік. - Оленко, у нас гостя? - здогадався чоловік
- Солодка жінка, як ти кажеш, - відповіла Олена.
Дмитро зайшов до кухні.
- Тато! - зрадів Сергійко та підбіг до батька.
- Привіт, мій супергерой! - підняв високо сина Дмитро.
- Питимеш з нами каву? Чи розігріти тобі щось суттєвіше? - запитала Олена.
- Каву, бо знову мені не лишиться смаколик від Вести, - усміхнувся Дмитро.
- От бачиш! - мовила Олена, звертаючись до подруги. - Навіть Дімка, хоч він і не надто ласий до солодощів, обожнює твої смаколики. Треба думати про кондитерську.
- Підтримую! - мовив Дмитро, наливаючи собі кави.
- А ти випий кави і разом з Вестою поїдеш до неї додому, - мовила Олена. - Треба буде їй допомогти замінити замок в квартирі.
- Зламався? - здивувався Дмитро.
- Вася замінив, - пояснила Олена.
- З якого дива? 
- Бо Веста сказала, що... - зупинилася Олена та звернулася до Сергійка. - Синку, а ти показував хрещеній свої малюнки? Піди принеси, будь ласка.
Малий кивнув та побіг до своєї кімнати.
- Веста сказала Васі, що розлучається, от він й змінив замок, - пояснила Олена.
- От скотиняка, - мовив Дмитро.
- Поїдь з Вестою та інструменти візьми, бо не впевнена, що у Давида є.
- Давида? - перепитав Дмитро, бо почув незнайоме ім'я.
- От там якраз і познайомитеся, - відповіла Олена. Ну, не розповідати ж чоловіку, що то стриптизер з клубу. Він і так ревнивий. Хай вже на місці розбереться.
Веста розглядала малюнки похресника, поки Дмитро приймав душ та переодягався після роботи. Чоловік взяв інструменти та вони разом поїхали на його старенькій машині до будинку Вести. 
Дмитро припаркував автівку та діставав з багажника інструменти, а Веста знову зателефонувала до поліції, голові правління будинку та сусідці, аби вона була свідком. Вона вчора, поки готувала торти, встигла погуглити, що робити у подібній ситуації, а вранці ще перепитала юриста. Давид таки дав слушну пораду і жінка тепер втілювала план у життя.
Веста якраз вийшла з автівки, очікуючи приїзду поліцейських, коли на парковку заїхав мотоцикл та зупинився поряд з автівкою Дмитра. Веста впізнала шолом, який був у руках Давида вчора ввечері.
Серце Вести калатало, коли чоловік зняв шолом та усміхнувся їй, знову демонструючи свої ямочки на щоках. 
Давид мав просто приголомшливий вигляд. Шкіряна чорна куртка була надягнена на білу футболку, яка обтягувала кубики пресу. 
- Привіт, - мовив Давид до Вести, не зводячи з неї очей.
- Привіт, - тихо відповіла Веста та опустила очі.
- Добрий день! - подав голос Дмитро. - І хто це в нас тут?
- Давиде, це - чоловік Олени, Дмитро. Дмитре, це - Давид, - представила чоловіків один одному Веста.
- Угу, той самий Давид, - простягнув руку Дмитро. 
- Той самий, - усміхнувся Давид.
- Дивись, Давиде, я Васці в пику бив, і тоді дам, як треба буде, - відверто мовив Дмитро.
- Мало бив, - усміхнувся кутиком губ Давид.
- Не сперечаюся, мало, - погодився Дмитро, але не став поки нічого більше коментувати. Якщо цей чоловік зараз приїхав підтримати Весту, значить, він має бути тут.
Коли приїхав голова правління будинку та поліція, Веста пояснила ситуацію та знову зателефонувала Василю.
- Хвойдо! Це моя квартира! Ти нічого не отримаєш! Я тобі й розлучення не дам! Будеш повзати в мене в ногах! - почав верещати Василь, як тільки підняв слухавку.
Він не знав, що зараз його чули усі.
- Васю, але це квартира, яку ми придбали за кошти, які отримали з продажу квартири моїх покійних батьків, - спокійно мовила Веста, а Давид та Дмитро ледь стримувалися, аби не сказати кілька міцних слів Васі.
- Ти нічого не отримаєш! Усе моє! Ти офіційно ніде не працюєш, усі документи в мене, я тобі не дам розлучення! Живи хоч під парканом! - репетував Вася.
Першим нерви не витримали у поліціянта, він показав жестом, що хоче втрутитися у розмову.
- Вітаю! Веста така ж власниця квартири, як і ви. Вона має право жити у цій квартирі та... - почав поліціянт.
- Це ти альфонсе? Не дам я тобі ту квартиру! Це ти перед нею можеш дупою крутити, а на мене це не діє. Не зайде вона у квартиру, не копійки не отримає! Я не дам їй розлучення! - волав Вася.
- Чоловіче, заспокойтеся. Зараз я чую від вас приниження жінки, погрози. Ви ображаєте мене, капітана поліції. Я обов'язково занесу це у протокол. Якщо ваша дружина захоче розлучення, то я першим піду у свідки і в суді скажу, що вона не повинна жити з такою токсичною людиною, як ви, - намагався стриматися поліціянт. - Якщо ви...
- Ти мені ще будеш умови ставити?! Та я тебе прихлопну, альфонсе, ніхто не знайде! Не треба мені про поліцію брехати! - кричав Василь.
- Я не брешу. Я - капітан поліції Іван Прокопенко. Якщо ви не приїдете через пів години, то ми складемо протокол і відкриємо вашу квартиру, бо ваша дружина має на неї такі ж права, як і ви. Сусіди вже дали свідчення, що ви тривалий час проживали там разом. Але крім того, на вас буде складено адміністративний протокол, - тримався з останніх сил чоловік.
- Та засунь той протокол собі в дупу! Думаєш, що я не розумію, що це блеф?! - горланив Василь.
- Та що ви слухаєте того Ваську. Дурне воно. Складайте протокол, відкривайте квартиру, але обов'язково прийдіть, коли Веста розлучатися буде, бо той упиряка гівно з-під себе з'їсть, аніж квартиру віддасть, - почув Василь з динаміку телефона та впізнав голос консьєржки, яку він терпіти не міг. 
У голові Василя маякнула думка: А якщо дружина таки викликала поліцію?