Розділ 14. Мрія

- Доброго раночку, хрещена, - мовив Сергійко, коли Веста розплющила очі. Малий похресник сидів біля ліжка і чекав на їх пробудження. Сергійко заскочив зі стільця та ураганом побіг обійматися.

- Привіт, мій солодкий, - відповіла Веста та відкрила обійми для малого. 

Сказати, що Сергійко любив обіймашки - нічого не сказати. Хлопчик народився сонячною дитиною. Він завжди випромінював відкритість, щирість, добро та любов. Сергійко був дуже очікуваною дитиною. Дмитро та Олена були чудовою парою, яка прийняла цей виклик долі. Спочатку Олену дуже торкали слова перехожих, сусідів на кшталт: "Ото понапиваються та починають дітей робити, отакі діти й народжуються!" "Віддай його у спеціальний інтернат. Ти собі ще народиш!". Але якби ж тільки чужі... Олена добре запам'ятала розмову зі своєю мамою, коли та їй торочила, після народження Сергійка:

- Нащо тобі хвора дитина? Віддай у спеціальний заклад. Думка від тебе піде, не буде він з хворою дитиною панькатися. Кине тебе і все на тому.

Олена тоді нічого не відповіла, але з тих пір тримала з мою дистанцію. Навіть в гості рідко їздила до неї.

А Дмитро не кинув! Дмитро став надійним плечем, хоча вона чула не одну розповідь від жінок, які мали дітей з таким же діагнозом, що чоловіки йшли з родин. Дмитро виявився справжнім чоловіком! Він не уникав проблеми, не зарлющував на неї очі, він працював на двох роботах, аби забезпечити Сергію гідне життя, розвиток, харчування. Веста також завжди допомагала похреснику. У хлопчика вкладали багато сил, любові та грошей і це дало свій результат. Попри злі язики, стереотипи, Олена віддала Сергійка до звичайної школи. Так, було непросто, бо діти, а особливо їх батьки бувають дуже жорстокими. Було важко перші два місяці. Усі ці погляди батьків, запитання дітей, але ситуацію врятувала вчителька, яка запровадила у класі традицію обіймів. Для Сергійка то була необхідність, а тепер це стало певним ритуалом. Діти не просто прийняли Сергійка, а він став зіркою у класі. Усі руханки, він відданцьовував з таким запалом, що не танцювати та не усміхатися не було можливості. Перший рік Олена була у школі помічником вчителя. Отримувала мізер, але так вона була поряд з дитиною. З другого класу Сергійко вже навчався сам. Звісно, що йому було складніше, ніж іншим дітям опанувати шкільну програму, але Олена та Дмитро з ним займалися і результат не забарився. Олена змогла знайти роботу поруч зі школою та працювала там 5 годин на день. Сергійко був тим сонечком, яке хотілося обіймати, Веста щоразу купувала для нього подарунки, хоча Василь завжди обурювався та казав, що то пуста витрата грошей, що Дмитро і Олена не віддали Сергійка у спеціальний заклад, аби отримувати соціальну допомогу на нього. Козел! Знав би він, які це смішні гроші. Веста спочатку сперечалася з чоліком, а потім просто робила подарунки похреснику без його відома. 

- А в мене є дещо для тебе, - мовила Веста. - Ти вже почистив зубки?

- Ще ні, - заховав обличчя у додоньки Сергійко.

- Тоді йдемо чистити зуби, бо я для тебе маю щось смачненьке, - заінтригувала Веста.

- Смачненьке?! - загорілися очі у малого.

- Твій улюблений тортик, - мовила Веста. - Але його можна буде скуштувати тільки тоді, коли ти з'їси все-все, що приготувала тобі на сніданок мама.

- Ура! - зрадів малий. - Я побіг вмиватися та чистити зубки і з'їм все-все!

Сергійко зник за дверима, а Веста усміхнулася.

- От вмієш ти мотивувати його, - мовила Олена. - А я б ще пів години б вмовляла.

Веста пішла на кухню. Вона зробила фото торта та надіслала замовниці. Жінка зраділа, що вийшло надзвичайно гарно і сказала, що мама приїде, куди їй скажуть, оби забрати смаколик. Веста назвала адресу, запакувала торт та "комплімент". Їй не довелося чекати довго, замовниця швидко приїхала.

- Весто, ви просто чарівниця! Моїй подружані точно таке сподобається, - мовила жінка приймаючи торт. - І це також мені? - здивувалася замовниця.

- Так, думаю, що тортів багато не буває, - усміхнулась Веста.

- Вам необхідно подумати над власною кондитерською. Ви таку смакоту робите. Я вам гарну рекламу зроблю, що на кілометр буде черга стояти.

- Це тільки мрія, - усміхнулась Веста.

- Мрії існують для того, щоб їх втілювати! - запевнила жінка та дала Весті суму втричі більшу, ніж вони домовлялися.

- Але тут багато, - відповіла Веста, дивлячись на гроші.

- То для того, аби мрія стала на крок ближче. Подумайте над власною справою! - мовила жінка та сіла в автівку.