Розділ 13. Смаколики

Подруги довго говорили після того, як Давид пішов.
– Давид якийсь надто ідеальний, – тихо мовила Веста, лежачи у ліжку.
– Та нормальний він. Це після такого Васьки-козла він здається ідеальним. І скільки ви ще з Давидом знайомі? Два дні? Ще встигнеш на нього нагримати, що носки скрізь розкидає, що хропе вночі, що не закриває кришку в туалеті. Не переживай, ідеальних чоловіків не існує, – філософствувала Олена.
– Я серйозно, Олено. Поки все так добре, що я просто боюся знову обпектися, – зізналася Веста.
– Та хороший він. Не відштовхуй його. Ти б бачила, як він на тебе дивиться... От мій Дімка на мене так не дивиться. Треба буде його до Давида на майстер-клас записати, хай навчить, – далі жартувала подруга.
– Не намовляй на Дімку, бо уведу, – жартувала у відповідь Веста.
– Не вийде, – відповіла Олена та кинула в подругу подушкою. – Він хропе тільки поряд зі мною. Хіба будеш своїми смаколиками його спокушати.
– Ой, смаколики! – спохопилася Веста та схопилася за телефон. – Я ж геть забула. В мене на завтра замовлення у постійної клієнтки. Торт на день народження подруги.
– На завтра? Хмм... На свою кухню ти потрапиш, в найкращому випадку, завтра ввечері. Віддаю тобі мою у твоє розпорядження. Духовка не така крута як в тебе, але щось спечеш. Продукти в холодильнику, борошно та цукор ти знаєш де, – мовила Олена. – Тобі в помічниці не нав'язуюся, бо знаю, що ти завжди робиш усе сама. Але якщо я тобі потрібна, то кажи.
– Оленочко, ти – найкраща! – обійняла подругу Веста. – Ну, добре, не буду відбивати Дмитра, де ж я ще таку подругу візьму? – сміялася Веста.
– Таких вже не випускають, – усміхнулась Олена.
Веста пішла на кухню. Вона вже не вперше хазяйнувала тут, але вперше доведеться пекти торт на замовлення. Жінка оглянула холодильник, знайшла у тумбочці борошно, цукор, ванілін.
– Маємо те, що маємо, – мовила до себе Веста та оглянула наявні інгредієнти. – Зараз щось придумаємо. Веста увімкнула телефон, зняла на відео наявні продукти та почала готувати, час від часу, роблячи перерву на короткочасну зйомку.
Після смерті батьків Веста дуже довго відходила. Вона згадувала, як мама у дитинстві вчила її готувати, як вони часто готували разом смаколики. Випічка стала її хобі. Василь вважав це дурнею, тому вона пекла тоді, коли його не було вдома. Виявилося, що її смаколики не просто мали гарний вигляд, але були ще напрочуд смачними. Веста експериментувала, знаходила нові рецепти, вдосконалювала свої навички. Вона навчилася з простих продуктів за відносно короткий термін, створювати шедеври. Одного разу вона пригостила сусідку тортом власного приготування і та попросила приготувати їй такий же торт на її день народження. Ой, що почалося! Знайомим сусідки також сподобався торт і вони захотіли придбати його такою. Так у Вести з'явилися перші клієнти. То була її власна таємна від чоловіка справа. Справа яка не просто приносила гроші, але й шалене задоволення.
Далі Олена (звісно, хто ж ще!) запропонувала Весті підключити соцмережі і викладати там не просто фото її солодких шедеврів, але й відео зі створення. Вона спочатку відмовилася, але Олена була наполегливою і тепер у Вести є свій власний акаунт з багатьма підписниками, які постійно роблять замовлення.
Веста готувала, знімала, усміхаючись сама до себе, бо розуміла, що зможе тепер готувати свої солодкі шедеври не тільки на своїй кухні, а де завгодно.
– Талант не проп'єш, – похвалила себе Веста, ставлячи до холодильника великий торт і два менших. Їй все вдалося, а квартира була наповнена неймовірним ароматом випічки.
– Аромат неймовірний, – мовила сонним голосом Олена, коли Веста зайшла до спальні, аби поспати хоча б кілька годин.
– Дякую. Спи, спи, – тихо відповіла Веста та швидко заснула, бо завтра чекав на неї новий день, нові виклики й нова зустріч з НИМ.