Розділ 10. Найкраща подруга

Веста тільки зараз починала усвідомлювати, з ким жила увесь цей час. Василь був не просто зрадником, він був покидьком, який прибирав до рук все, павуком, який плів свої сіті, упирем, який висмоктував з неї усе життя. Але достатньо! Веста ще здатна поборотися за себе.
Жінка зібрала усі гроші, які були в квартирі, дорогі прикраси та ціннісні речі. Де їх можна було сховати?
– Олена! – одразу ж згадала Веста. Її найкраща подруга.
Веста поглянула на телефон та побачила таки купу пропущених дзвінків від Олени. Вона швидко набрала її номер і подруга одразу ж відповіла.
– Ну, нарешті! Ти мене так до інфаркту доведеш! – одразу ж сказала Олена замість привітання.
– Пробач, я була дещо зайнята, – мовила Веста.
– Та я зрозуміла, але ж могла хоч слово написати, бо я зателефонувала Давиду і він сказав, що до тебе приїхала Валентина Василівна, – розповіла Олена.
– Давиду? – перепитала Веста і чомусь усміхнулася при згадці красеня.
– Якби він мене не заспокоїв, що з тобою усе добре, я б вже твої двері виносила, ти ж мене знаєш, – сміючись відповіла подруга.
– Знаю, – погодилася Веста. – І люблю.
– Як Валентина Василівна? Ти їй сказала, що Василя застукала?
– Про це не розповідала, сказала, що хочу розлучитися.
– Давно вже час, молодець! І що вона? – поцікавилась Олена, бо знала Валентину Василівну і швидше хвилювалася за неї, ніж очікувала від жінки каверзи.
– Підтримала, порадила з юристом обговорити нюанси розлучення.
– Добре знає свого синочка... – сумно відповіла Олена, яка була в курсі справ. – Що юрист сказав? Ти ж йому вже телефонувала? Якщо ні, то телефонуй! Не тягни кота за дзвіночки, бо Василь усе прибере до рук. Вони в нього загрібущі.
– Телефонувала. Порадив зібрати документи. Я оце якраз з цього приводу й телефоную, – мовила Веста, переводячи подих. – Почала шукати документи, але сейф, де вони лежали раніше, – пустий.
– От скотиняка! – не добирала слів Олена.
– Я зібрала усі цінні речі, паспорт, документи, гроші, можна я до тебе їх привезу. Там не така велика сума, але ж він це може забрати, – зізналася Веста.
– Звісно, привозь, чекатиму, – відповіла подруга.
– Зараз буду, – сказала Веста та пішла одягатися.
Веста зібрала усе у невелику дорожню сумку та викликала таксі. Водій швидко доставив свою пасажирку за потрібною адресою.
– Привіт, – знову привіталася Веста, зайшовши до квартири Олени.
– Привіт, тільки тихенько, я тільки малого вклала, – мовила Олена.
– Добре, – пошепки відповіла Веста, знімаючи взуття.
Жінки пішли на кухню. Квартира була маленькою, але затишною, бо в сім'ї Олени та Дмитра панувало кохання. Дмитро був однокласником Вести і вони часто жартували, що Олена відбила у Вести кавалера. У Дмитра та Олени сталося кохання з першого погляду. Дмитро переїхав до їх міста, коли перейшов до десятого класу і сидів з Вестою за однією партою. Чоловік й досі згадував, як випустив з рук відро з водою, яку ніс для прибирання в класі після уроків, коли побачив Олену. Струнка гарна білявка з величезними очима. Отак з того часу і не відпускав від себе красуню. Вони часто згадували, як Веста нагримала на Дмитра, що тепер вона має збирати усю ту воду ганчіркою, аби їх класна керівниця не нагримала на них, а Олена почала допомагати Дмитру з ганчіркою, як вони вдарилися головами, бо так активно поспішали витерти воду з підлоги. Одним словом – було що згадати цій трійці.
– Дмитро знову в нічну, – мовила Олена, зачиняючи двері.
– Ось тут усе, що в мене є, – мовила Веста.
– Я заховаю, – відповіла Олена. – Ти краще розкажи, як там Давид. Мені Катя вже шість раз телефонувала та випитувала, чи було у вас з ним щось, бо я заборонила їй тобі телефонувати. То було?
– Чесно?
– Ще питаєш?
– Не пам'ятаю, – відповіла Веста та заховала руки в долонях.
– Облом, – застогнала подруга. – Геть нічого не пам'ятаєш?
– У-у, – похитала головою Веста. – Але вранці приготував смачний сніданок у ліжко.
– Ваау, а ти мовчала, – плеснула в долоні Олена. – А ти прокинулася у білизні? Чи без? – не припиняла допит подруга, вони були дуже близькі та завжди ділилися найсокровеннішим.

– У, – коротко відповіла Веста.
– Ну, значить, що то на краще! Таке те потрібно забувати. А що далі було, після сніданку в ліжко?
– Прийшов Василь, – розповіла Веста.
– От козел! І тут нагадив! Принесла ж його лиха година! Сам не гам і другому не дам! Боже, Давид на тебе дивився так, що я вчора на свого Дімку накинулася з поцілунками після клубу, – хіхікала Олена.
– Ну, хоч хтось отримав задоволення, бо я підозрюю, що просто відрубилася, бо переплутала свій коктейль з коньяком Давида. Не розумію, що люди знаходять в алкоголі. Мене вчора геть вирубило, – розповідала Веста.
– То Давид був, коли Вася прийшов? – повернулася Олена до того, що її цікавило.
– Так, він заступився за мене.
– Вааай, хто б сумнівався. Він би й накостиляти міг. А глянь, який в мене є на тебе компромат, – змовницьки мовила Олена та показала фото сплячої подруги, яке їй надіслав вчора Давид.
– Що це?
– Фотозвіт! Думаєш, що я б тебе так просто з незнайомцем відпустила?
– Яка ти в мене прискіплива, – розсміялася Веста. – О, то в тебе є номер Давида?
– Угу, – усміхнулася Олена. – Дам тільки тоді, коли обіцяєш, що будеш щасливою!
– Буду! – твердо відповіла Веста.
Олена дала подрузі номер Давида, вони ще трохи потеревенили на кухні і Веста поїхала на таксі додому. Яким же було її здивування, коли вона не змогла відчинити двері своєї квартири. Хтось змінив замок... На вулиці ніч...