Розділ 7. Сильна

Від слів Василя обличчя Давида стало червоним, напружився кожен м'яз і він стискав руки в кулаки. Красень спробував заспокоїтися, він бачив паніку в очах Вести і те, що той вогонь, який йому вдалося загасити, починає тьмяніти.
– Ти навіть не уявляєш, яка прекрасна жінка була поряд з тобою, гнидо, усі ці роки. Я дивуюся, як вона обрала тебе. Ти ж ніщо, – говорив Давид та наближався до Василя.
Василь був страшенним боягузом та відступав до дверей.
– Віто, скажи щось своєму хахалю! Хай забирається звідси, – видав Василь.
Оте "Віто" знесло дах Весті остаточно. Скільки ж можна?! Вони в шлюбі вже тривалий час, а він досі називає її різними іменами і робить це навмисно. При партнерах та нарадах він називає її на ім'я, а коли хоче знецінити, то каже, що попало.
І тут Весту понесло.
– Забирайся звідси! – закричала жінка.
Василь усміхнувся, бо не зрозумів, що то було до нього.
– Чув? – запитав Василь.
– Це я до тебе, кобелино! – не стрималася Веста. Вона була на межі зриву. Вона була емоційно виснажена і так, а тут ще й зрада чоловіка, напівоголений незнайомець зі сніданком, прихід чоловіка-зрадника... Якась Санта-Барбара, а не життя.
Василь зовсім не очікував почути це від Вести. Він втягнув шию у плечі та позадкував до дверей, бо Давид наступав на нього зі стиснутими кулаками.
– Ну, нічого, перебісишся, сама приповзеш, бо ти нікому...
Веста не хотіла, аби їх вкотре принизили, ще й при свідках, і схопила перше, що попало під руки. Ваза полетіла у бік, де щойно стояв Василь. Чоловік ледь встиг відскочити та вибіг з квартири, залишивши свої ключі.
Жінці було так соромно. Навіть не через чоловіка-падлюку, а що дозволила до себе таке ставлення чоловіка. Вона пам'ятала, як дивився на неї цей красень вранці, чи погляне тепер так знову?
Давид зачинив двері та пішов за Вестою. Жінка стояла біля вікна, а її плечі час від часу здіймалися. Давид ненавидів жіночі сльози, а бачити, як плаче ця жінка, було вершиною покарання.
– Весто, ти чого? – запитав Давид та взяв її за плечі. Він знайшов такі слова для неї, що Веста повернулася до нього та поглянула в його очі.
Перед ним стояла жінка з розтріпаним волоссям, з колами від туші під очима, з приреченим поглядом, але йому вона здавалася дуже гарною. Вона була собою, не грала, не бажала здаватися кращою. Її природна краса, внутрішня енергія вабили його. Давиду було боляче бачити її сльози, він не знайшов нічого кращого, як обійняв її, бо бачив, як важко вона дихає, як її трусить.
Веста не пручалася. В обіймах незнайомця було так комфортно, затишно, обійми повертали до життя. Вона поклала свою голову йому на груди та дала волю сльозам. Він не квапив, розумів момент, тільки ніжно гладив її волосся, плечі, наче заспокоював маленьку дівчинку, наче не вона була старшою, а він.
– Весто, він не вартий жодної твоєї сльозинки. Ти неймовірна жінка. Ти гарна, розумна, чуттєва, сильна...
– Угу, сильна... – схлипувала жінка і ще дужче тулилася до красеня.
– Повір, ти собі й уявити не можеш, наскільки ти сильна, – почав запевняти її Давид. Він взяв Весту за плечі, аби поглянути в її очі. Великими пальцями витер сльози з обличчя жінки та почав гладити її щоки, губи, які були яскраво-червоними, бо Веста їх кусала, нервуючи. Губи так і вабили поцілувати, але він розумів, що не на часі.
– Дякую за підтримку, – тихо мовила Веста.
– Тобі дуже пасує усмішка. Вчора ти усміхалася, я запам'ятав, – відповів Давид і на його щоках з'явилися ямочки. Який же він гарний!
– Вчора? – знову спробувала пригадати події у клубі Веста. Пам'ятала тільки, як сіла за столик, де поряд з подругами сидів він, а далі – темрява.
– Зрозуміло, ти нічого не пам'ятаєш, – констатував Давид. З одного боку це було й добре, що вона не пам'ятала, що розповіла вчора про себе все-все-все, як горіли її очі, коли вона назвала його янголом. Давид таки готовий стати її янголом-охоронцем, але чи готова до цього вона?
– Пам'ятаю твій виступ, – відповіла Веста, а в очах з'явилися бісики.
– Тоді пропоную познайомитися знову. Давид, – простягнув руку красень.
– Веста, – відповіла жінка та вклала свою долоньку у його руку, а він підніс її до губ і поцілував.
Здавалася б, що це просто доторк його пересохлих губ до її шкіри, але між ними знову виник розряд і відчули це обоє, хоч намагалися і не подати виду. 
– Пропоную таки поснідати. Ти йди вмийся, а я зроблю нам нову каву, – запропонував Давид, не відпускаючи її долоньку.
– Добре, – відповіла Веста та пішла вмиватися.
Давид пішов до спальні, де залишив тацю зі сніданком.
– О, Боже! – вигукнула Веста, побачивши своє відображення у дзеркалі. – Красуня, нічого не скажеш.
Веста зробила великий вдих, видих, увімкнула холодну воду та змила з обличчя залишки вчорашнього макіяжу. Їй здавалося, що вона змиває не просто чорну туш, а минуле життя.
– Так краще, – мовила до себе жінка та усміхнулася своєму відображенню. У дзеркалі вона бачила нову себе. Інакше горіли очі, в них було більше життя, рішучості та драйву. Вона хоче бути новою і буде!
Веста швидко одягнула домашній одяг та пішла на кухню, де знову панував аромат кави.
Давид стояв спиною, вже одягнений у футболку. Чомусь це трохи розчарувало Весту, не думала вона, що так сподобається споглядання гарного чоловічого тіла.
– Сідай, – запропонував Давид. – Цукру?
– Дякую, ні. Там є торт, – сказала Веста та підійшла до холодильника. Вона ж приготувала для чоловіка-козлини той торт. Гріх не скуштувати. Жінка дістала торт та відрізала два шматочки для себе та Давида.
– Ммм... Смакота! – оцінив Давид.
– Дякую, – зраділа Веста, що красень оцінив торт її приготування.
Цю ідилію зруйнував дверний дзвінок, Веста аж підстрибнула від несподіванки, бо так комфортно та затишно було у компанії Давида.
– А може не будемо відчиняти? – запропонував Давид. Це ж міг знову бути Василь.
– Він проблем не варто ховатися. Їх необхідно вирішувати, – мовила Веста та встала з-за столу. Ці слова були сказані так, що Давид вірив, що Веста з усім впорається і точно не повернеться до чоловіка-зрадника.
Давид пішов слідом за Вестою. Яким же було його здивування, коли він побачив на порозі жінку елегантного віку, яка була дуже схожа обличчям на Василя. Свекруха приїхала...