Розділ 6. За все потрібно платити?

– А... А ви хто? – запитала Веста та спробувала сфокусувати погляд на незнайомці. Голова гуділа, вона майже нічого не пам'ятала. У голові була купа запитань: Хто він? Чому роздягнений? Що було вчора? Де Василь?
Купа запитань, але жодної відповіді... Коли згадала свого законного чоловіка, у якого вчора був ювілей, неприємно кольнуло серце і непрохані картинки з його кабінету почали з'являтися перед очима: чоловік... секретарка... клуб... янгол... Поки ще не надто зрозуміло, єдине, що вона знає точно, що її чоловік – скотиняка, бо навіть від однієї згадки про нього їй стає гидко.
Напевно усі її роздуми відбилися на її обличчі, бо красень застиг із тацею у руках та розглядав її.
Боже, що там було розглядати? Нечесане волосся, кола під очима... А він стояв та дивився ТАК, що перехоплювало подих. Весті дуже хотілося, аби це був не сон, аби він не зник. На неї так ще ніхто ніколи не дивився. Вона почала пригадувати клуб та його танець.
А що, якщо він тут за гроші? Якщо він відпрацьовує гонорар? Зараз повернеться і піде, а вона не пам'ятає навіть, що було? Стоп! Де вона взяла на нього гроші? Ну, в неї є невеликі заощадження, про які не знає Вася (бісів Вася! Знову щось кольнуло у грудях). Але ж не могла вона спустити усі гроші на НЬОГО? Чи могла?
Красень з ідеальним тілом та добрими очима, чоловік з обкладинки, мрія, а не ранок... Але чомусь не хотілося думати, що він з нею за гроші, а ще більше, що щось таки було, а вона не пам'ятає геть нічогісінько. Від цих думок Веста почервоніла і знову згадала Васю. Незнайомець явно молодший за неї. Вона була впевнена, що на років шість-сім. Не менше. А її чоловік навіть поряд не стояв з цим Аполлоном. Що зріст, що статура, про залисини та животик мови немає. А сніданок у ліжко від такого красеня, то вже взагалі апогей мрій.
Незнайомець дивився ТАК, що стадо мурашок бігало по тілу табуном.
Він усміхнувся та поставив тацю зі сніданком на тумбочку поряд з ліжком та подав Весті шовковий халат.
– Відвернися! – вимагала Веста, а він усміхнувся, демонструючи свої ямочки. Чоловік відвернувся, а Веста встала з ліжка та почала одягати халат. Відчуття, що його погляд пропалює її шкіру, не зникло. Вона підняла очі і зрозуміла чому. Незнайомець нахабно розглядав її у дзеркальних дверях шафи. От засранець! Але сама винна. Він виконав умову. Чомусь його гарячий та зухвалий погляд викликав усмішку. Він дивився на неї, як на ідеал, дивився з обожнюванням, як ніхто і ніколи.
Але її роздуми перервав звук клацання дверей. Хтось відчинив замок та увійшов.
– У тебе гості? – запитав красунчик, дивлячись на її відображення у дзеркалі та запхавши руки в кишені.
Його очі усміхалися, хоча йому хотілося зараз кричати. Давид розумів, що це її чоловік відчиняє двері, бо Веста розповіла йому вчора, що ключі від квартири є тільки у того пацюка та в неї. Навіть рідній матері Василь не довіряв ключі.
Веста також розуміла, що то Василь. От чому не можна поставити зараз усе на паузу? Вона не хотіла зараз скандалу і розуміла, що він неминучий. Веста навіть уявити собі не могла реакцію Василя на напівоголеного чоловіка, який стоїть посеред спальні. Але чого це? Не вона почала першою. Він їй зрадив!
Веста зав'язала пояс на халаті, зробила глибокий вдих і вирішила, що готова до скандалу. Незнайомець поряд надавав сил, пробуджував думку, що вона варта кращого, що у ній можна бачити жінку, красиву, бажану, а не оте все: "Ти нікому не потрібна!", що, наче мандру, повторював її чоловік.
– Віто, я тут... – почувся голос Василя, який застиг, побачивши Давида.
Василь поглянув на красеня з ніг до голови, а потім подивився на Весту в халаті поряд з ліжком. Обличчя чоловіка виражало цілий спектр емоцій: шок, заздрість, ненависть, злість, жалюгідність...
– От не треба сцен. Ми цивілізовані люди, – повторила Веста фразу, яку пригадала у його виконанні вчора. Події з офісу й клубу, наче відновлені файли, з'явилися у її голові. Особливо цінними були ті, де був ВІН. Веста навіть трохи почервоніла, згадуючи, що він виробляв на пілоні та ЯК дивився на неї.
– Хто це? Коханець?! – заволав Василь, а Весті чомусь стало так приємно. Вона не запам'ятала зовнішність його секретарки, на яку він тоді хотів видертися, але її "коханця" не гріх було показати. Така її гордість за себе взяла. Хай не пам'ятає вона нічого, але ж якось він опинився у її квартирі, ще й сніданок приготував.
– Не твоя справа. Я подаю на розлучення, – спокійно відповіла Веста. Чомусь цей напівоголений гість пробудив у ній бунтарський дух, який Василь постійно закопував. Їй так захотілося стати вільною, стати собою
– Та кому ти треба! – вкотре прозвучала токсична фраза, але вона не заділа Весту. Жінка гордо підняла голову та поглянула в очі незнайомця, який досі дивився виключно на неї, ігноруючи Василя. Ніби він – надокучлива комаха, яка зовсім не варта уваги.
– Наприклад, молодому та гарному коханцю, – відповіла Веста та підійшла ближче до незнайомця. Чомусь поряд з ним вона відчувала себе захищеною.
– Ой, Віто, не сміши мене, – награно відповів Василь та спробував розсміятися.
– Її ім'я Веста! – прогримів красень, в Василь здригнувся. – Чи мізків не вистачає запам'ятати?
Далі Василь щось лепетав, щось доводив, але Веста не чула його. Щойно за неї заступився ВІН, одним реченням змусив її чоловіка-гниду тремтіти. Веста не розривала зоровий контакт з красенем, здавалося, що одним поглядом він вселяє їй віру в себе, ніби каже: Ти потрібна мені...
Хай це лишень у її уяві, хай це все її вигадки, але їй потрібен був цей погляд.
... – Тут усе моє! Вона ніде не працює! Її утримую я! – донеслися до Вести отруйні слова Василя.
– Твоє? – перепитала жінка та тільки зараз усвідомила, що Василь прийшов у її сім'ю бідний, як церковна миша. Це її батько мав фірму, якою зараз керує Василь, це батьківську квартиру вони продали, аби придбати цю, це вона шукала усіх партнерів та налагоджувала співпрацю, а він тільки "керував".
– Я заблокую усі твої карти, що тоді заспіваєш? – запитав Василь. От скнара! – Думаєш, що привела альфонса, то я повірю. Та він з жалю на тебе не гляне. Тільки за гроші.
А ось від цих слів Весті знову стало боляче... Невже таки не гляне? Невже таки за гроші? Тоді ж у клубі саме слово "Альфонс" кричали усі присутні... Невже це правда? Він дав їй віру в себе, а тепер вона впаде, бо за все потрібно платити?