Розділ 4. Янгол

Давид розмірковував над тим, як бути зі сплячою красунею, коли почав дзвонити її телефон. Спочатку чоловік стиснув кулаки, думаючи, що то чоловік-козел шукає дружину. У Давида з'явилося шалене бажання сказати тому слимаку все, хай не в очі, але щоб знав, яке він падло. Стриптизер сміливо відкрив сумочку Вести та взяв до рук телефон. Розумів, що так не можна, розумів, що то не його справа, але не зміг справитися зі своєю люттю. Як можна так ставилися до цієї жінки?! От як?!
Давид поглянув на екран телефона і його запал дещо впав. На весь екран йому з фото усміхалася симпатична білявка з хлопчиком. Давид ще раз поглянув на екран та впізнав одну з подруг, яка була з Вестою.
– Олена, – прочитав ім'я на екрані та відповів. – Алло, Олено?
– Алло, а ви хто? Де Веста?! – схвильовано почала ставити запитання подруга та була готова повернутися до клубу.
– Це Давид, усе добре, Веста поруч. Просто вона випила мій коньяк і заснула. Я не знаю, куди її відвезти, – чесно зізнався Давид.
– Коньяк?! – здивувалася Олена. Вона добре знала подругу, вони зі школи товаришували, навчалися у паралельних класах. Веста могла захміліти, понюхавши пробку від спиртного, про коньяк й мови не було.
– Назвіть, будь ласка, адресу, де живе Веста? Я її зараз відвезу, – сказав Давид.
Олена назвала адресу, яку Давид одразу ж записав у свій телефон. Він розумів, що може зустрітися там з чоловіком Вести, але тим гірше для того слимака. То квартира Вести, а не чоловіка-зрадника!
Давид пообіцяв Олені, що зателефонує та надішле фотозвіт, коли завезе Весту додому. Олена рвалася приїхати, але їй не було з ким залишити сина. Її чоловік пішов на роботу у нічну зміну. Жінка знову довірилася інтуїції та повірила словам Давида.
Веста спала попри гучну музику та розмову Давида по телефону.
– Справжня спляча красуня, – тихо мовив Давид та погладив по обличчю.
Чоловік викликав таксі, назвавши адресу. Він заздалегідь записав номер телефону Олени, аби відзвітувати про те, що доставив Весту додому. Давид знайшов у її сумочці ключі та поклав до своєї кишені. Коли красень отримав повідомлення, що автівка вже чекає на вулиці, він розрахувався за напої, взяв на руки Весту та попрямував до виходу. Таксист допоміг покласти жінку у салон автівки і сам Давид сів позаду, аби бути поряд з нею.
Давид розрахувався з водієм та обережно дістав свою безцінну ношу з машини. Нічна прохолода дещо витверезила Весту. Вона відкрила очі та спробувала зрозуміти, де вона і хто з нею поряд.
Давид був у світлих джинсах та білій футболці, він усміхався щирою усмішкою і Веста прийняли його за янгола, бо він якраз зупинився у світлі ліхтаря біля її під'їзду. Здавалося, що він світився зсередини, бо тримав на руках неймовірну жінку.
– Ти янгол? Я померла? – запитала жінка.
– Ні, я далеко не янгол і ти не померла, ти будеш жити! – впевнено відповів Давид і усміхнувся.
– Тоді чому не відчуваю своїх ніг?
– Бо ти в мене на руках, – спробував пояснити Давид.
– Оу, тоді опусти мене на землю, мій янголе, – попросила Веста. – Мені ще необхідно віддати замовлення у четвер, а потім забирай мене на небо та роби, що хочеш, – мовила п'яненька Веста та почала хіхікати.
– Що хочеш, кажеш? – усміхнувся Давид. Він різко закружляв Весту на своїх руках та поставив на ноги.
– Ой, якесь невдале приземлення. Земля гойдається, – мовила Веста, усміхаючись та зовсім не тримаючись на ногах. Добре, що Давид тримав її за талію, бо точно б гепнулася.
– Бо це ти, наче зірка, з неба впала, – підтримав веселу маячню Вести Давид.
– Ой, я зірка? – здивувалася жінка.
– Так! – впевнено відповів Давид. – І дуже яскрава.
– Добре, як скажеш. Але скажу чесно: зірка дуже хоче спати, – прошепотіла Веста на вухо Давида, не припиняючи хіхікати, ніби їй не тридцять шість, а шістнадцять.
– Ходімо, я допоможу тобі дійти до дому, – мовив Давид та, обіймаючи Весту, повів її до будинку.
Для Давида було каторгою бути поряд з жінкою, яка його хвилювала, обіймати її, відчувати аромат волосся, гладити її обличчя, але не дозволяти собі чогось більшого.
Вони піднялися на ліфті та зупинилися біля дверей квартири.
– А що далі? – запитала Веста, коли вони зупинилися перед дверима її квартири.
– Ми подзвонимо у двері, – відповів Давид і спохмурнів, бо якщо чоловік Вести зараз вдома, то він точно не стримається та вріже падлюці в пику. Аби тільки Веста не сполошилася.
Давид натиснув кілька разів на дверний дзвінок, але за дверима не було ані звуку. Давид постукав, але ніхто не відчинив.
– Не відповідають? Нікого немає вдома? – запитала Веста.
– Немає.
– А де господарі? – запитала жінка.
– Ну, господиня ти, а ти тут. Тому й не відчиняють, – пояснив Давид.
– А чого я не відчиняю, якщо я господиня?
– Логічно, – відповів Давид та дістав ключі від квартири, які він завбачливо поклав у кишеню. Він легко відчинив двері та відкрив їх, пропускаючи вперед Весту.
– А сам чого не йдеш? – запитала Веста.
– Я – джентльмен. Тільки після тебе, моя богине, – мовив Давид. Він ледь стримував сміх, бо п'яненька Веста мала дуже кумедний вигляд.
– Янгол-джентельмен?.. Хм, ну, якщо я – зірка-богиня, то згодиться, – відповіла жінка та увійшла до своєї квартири.
Давид увійшов за нею. Йому було цікаво побачити квартиру, де жила ВОНА.