Розділ 3. Сповідь

Давид замовив коктейль для Вести та алкоголь для себе. Він доволі рідко пив спиртне, але зараз була ситуація, коли хотілося перехилити щось з градусом. Руки свербіли розписати пику тому покидьку. От як можна зрадити такій жінці? Треба бути або сліпим, або повним ідіотом!
– Звідки таке гарне ім'я? – вирішив продовжити розмову Давид після тривалої паузи.
– Це все мама, – тепло усміхнулася Веста, згадавши батьків. – Вона обожнювала міфологію.
– Тобі пасує це ім'я. Ти така ж граційна, велична та гарна. Справжня богиня, – анітрохи не лукавивши, мовив Давид.
Веста дихати припинила від такого вишуканого компліменту. Офіціантка якраз принесла напої, а вона схопила з таці напій, який був ближче до неї та зробила великий ковток, аби промочити горло, яке раптово пересохло. Промочити не вийшло, бо коньяк обпалив її. Жінка одразу ж схопилася за рот та почала кашляти, але алкоголь вже почав діяти. Веста ніколи не пила нічого міцніше ігристого та вина. Та й не любила вона алкоголь.
– Угу, справжня богиня... – повторила Веста і так їй стало образливо. Чоловік, якому віддала всю себе, якого плекала, якому догоджала, ніколи не цінував, а цей стриптизер дивиться на неї так, що перехоплює подих. І не грає, не удає, не бреше...
– Ти просто неймовірна. Вирішила випити чогось міцніше? – запитав Давид, усміхаючись та демонструючи свої ямочки.
– Вибач, це випадково, – сором’язливо мовила Веста та посунула ближче до чоловіка склянку з бурштиновою рідиною.
Давид побачив її жест та поклав свою руку на її долоньку, яка тримала скло.
Розряд! Вони обидва відчули це. Але Давид не забрав руку, а Веста не придумала нічого кращого, ніж зробити ще один ковток обпікаючої рідини, аби тільки його рука не торкалася її долоньки. Його дотики були такі... такі несподівані, такі обпалюючі, такі приємні...
Перед очима Вести усе почало жити своїм життям. Чомусь хотілося танцювати, співати, обійматися та кричати на увесь світ, що незабаром вона стане вільною та розлучиться з чоловіком-козлом. Напевно вона б пішла танцювати, але чомусь була не впевнена, що ноги триматимуть її. От вгараздило її випити його напій. Веста стала сміливішою, стала відкритою і розповіла Давиду про себе все. Отак просто незнайомому чоловіку, першому–зустрічному. Якби не алкоголь, якби не зрада, якби не напівтемрява, яка приховувала її рум'янець та сльози, вона б ніколи не наважилася, а зараз... А зараз вона хотіла відкрити душу, звільнитися від болю та тягаря, який гнітив та не давав дихати.
Давид слухав та ставав все серйознішим та злішим, все більше стискав кулаки та хмурив брови. Ні, чоловік Вести не козел, він скотина! Слимак! Упир! Сволота! Веста ділилася сокровенним, це була сповідь, монолог, який вивертав її навиворіт. Давид бачив її сльози, помітив, як Веста кусає губи, як вривається нігтиками у долоньки. Та він готовий був взяти біту та відгамселити Василя вже сьогодні! Ця жінка навпроти, така ніжна, тендітна, а той упир її ламав, принижував, знецінював. Покидьок!
Веста випила увесь вміст склянки, яка призначалася Давиду. Язик заплітався, але вона продовжувала розповідати далі. Давид сів поруч, бо бачив, що їй необхідна підтримка, опора, захист. У якийсь момент Веста поклала голову на його плече і заснула...
Давид розумів, що це все через алкоголь, можливо, вона вже завтра не згадає про свою сповідь та про нього, а цього йому дуже не хотілося. Він бажав вирвати її з лап чоловіка-зрадника, а в тому, що доведеться виривати, він був впевнений. Не відстане від Вести той слимак.
Давид почув розмірене дихання Вести і зрозумів, що вона заснула. А що далі? Куди її везти? До себе додому в кімнату в гуртожитку? Богиню в гуртожиток?