Розділ 2. Як богиня

Веста хотіла втекти, але Олена помітила її та помахала рукою.
– Весто, йди сюди! – гукнула подруга.
Жінці нічого не лишалося, як підійти до столика, бо ВІН одразу ж обернувся та поглянув так, що ноги ледь не підкосилися. Красень просунувся, ніби запрошуючи сісти поряд з ним. Веста підійшла і сіла, не вірячи своїм очам.
– Це тобі, – мовив красень та дістав звідкись троянду. Фокусник, чи що?
– Дякую, – тихо відповіла Веста, приймаючи квітку. Боже, як давно їй не дарували чоловіки квітів! Ну, Дмитро, чоловік Олени не рахується. Ще в університеті і Василь на початку їх стосунків. Веста часто купувала квіти собі сама, або купувала квітучі вазони, які додавали барв у її сірі будні.
– Моє ім'я Давид, – мовив красень, дивлячись в очі Вести, ніби довкола нікого не було.
– Веста, – відповіла жінка та подала чогось руку. От дурепа! Звикла на ділових зустрічах, що їй часто чоловіки тиснули руку.
Давид усміхнувся та потиснув її холодну долоньку своєю гарячою рукою. Жінку ніби струмом вдарило. Тепло огорнуло її тіло, а очі самі опустилися донизу.
– Веста... Як богиня? – запитав красунчик не відпускаючи її долоню.
– Так, – зраділа жінка, бо більшість дивувалися її імені та не знали його походження. – Давид, як цар? – поставила запитання у відповідь і таки забрала свою долоню з його полону.
– Можна й так сказати, – сказав чоловік та усміхнувся бездоганною усмішкою. Не цар, а справжній бог!
Подруги мовчали. Катя відкрила рот, аби щось сказати, але Олена її вщипнула під столом, аби не перебивала дивоглядки Давида та Вести. Між парою відчувалася хімія.
– Весто, ми підемо. Он Сергій вже мені наярює, а Любі своїх чоловіків годувати треба, – почала збиратися Олена. Вона б ніколи не залишила подругу з незнайомцем, але жіноча інтуїція казала, що Давид не скривдить Весту, що саме він їй зараз потрібен.
– Ой, а я можу залишитися, – мовила Катя, поглядаючи на Давида.
– Ти що! Тобі ж завтра на роботу вранці! Керівник без премії залишить, якщо запізнишся, – почала сварити подруга Олена та робити знаки очима.
– Ой, точно, – неохоче відповіла Катя.
– Дівчата, чи вже йдете? – розчаровано запитала Веста.
– Так, нам треба, а ти залишайся. Коли ще виберешся у люди, – мовила Люба, підтримуючи задум подруги.
– А що я тут сама буду робити? – здивувалася Веста.
– А ти не сама, – відповіла Олена, киваючи на красеня.
– І я можу за... – почала знову сідати на диванчик Катя, але Олена не дала їй цього зробити.
– Завтра запізнитися, тому ти йдеш із нами, – продовжила Олена. – Давиде, ми можемо залишити подругу на вас?
– Так. Я потурбуюся про Весту, – відповів чоловік, а у скронях Вести пульсувало слово "потурбуюся". Про неї турбувалися їх батьки, подруги, але не законний чоловік. Хоча до біса його! Вона зараз поряд з таким красенем, якого Василь й мізинця не вартий. Рідке волосся, проблемна шкіра, пивний животик... Це б усе можна було б пробачити, якби не його ставлення до неї.
– Так, ми пішли, – мовила Олена. – Зателефонуй, коли приїдеш додому.
– Добре, але я... – невпевнено мовила Веста та поглянула на Давида.
– Не хвилюйся, я відвезу тебе додому, або куди скажеш, – сказав Давид.
Олена та Люба потягли за собою Катю, яка не надто поспішала йти.
– От які ви подруги? Я якщо той стриптизер з нею щось зробить? – обурювалася Катя.
– Ой, не заздри. Ти б сама була б дуже не проти, аби він з тобою щось зробив, – розкрила плани подруги Олена.
– А я йому вірю. Ви бачили, як він дивився на нашу Весту? – запитала Люба.
– Я також помітила. Їй зараз потрібен хтось, аби відволікти від Васі–козла, – сказала Олена.
– Те, що козел, – то згідна. Не знаю, як Веста його терпіла. Я б давно йому чогось у їжу підкинула, чи вночі придушила б, – продовжила Люба.
– Ну, любов зла, – філософствувала Катя, оглядаючись на столик, де сиділа Веста з красенем.
– Та яка любов?! Васька той – справжній павучара! Вампір доморощений! Всі соки з Вести витиснув, – обурювалася Люба.
– От їй якраз і треба відволіктися, – мовила Олена.
– Хто б мене так відволік? – бідкалася Катя.
– Ой, все, дівчатка, по домівках! – закомандувала Олена. – Триматимемо за нашу Весту кулачки. Хай їй пощастить нарешті!
У цей момент Веста наважувалася бути сміливою. Вона доросла самостійна жінка, а так хотілося бути безтурботною дівчинкою поряд з цим молодим красенем.
– То що ти тут робиш, Весто? – неочікувано запитав Давид, остаточно перейшовши на "ти".
– Застала чоловіка з коханкою. Святкую майбутнє розлучення, – сміливо відповіла Веста і наче камінь з плечей впав. Захотілося виговоритися, висловити весь біль приниження, який терпіла, списуючи усе на подружній обов'язок. Не було подружжя, навіть поряд з Василем, вона завжди була сама.
– Гарний привід. Але хіба так святкують? – зухвало запитав Давид та усміхнувся.
– А як? – запитала Веста.
– Я навчу...