Розділ 1. Сюрприз

– Та тихіше ти, – шепотіла Веста подрузі. – Зараз увесь сюрприз зіпсуєш.
– Ой, твоєму Василю не сюрприз, а сковорідкою по голові треба, – обурилася Олена.
– От що ти таке кажеш? О, вже йде, замовкни, – мовила Веста та завмерла, ховаючись у шафі в кабінеті чоловіка разом з подругою, яка вже тримала у рухах хлопавку з конфеті. Якби не Веста то вона б його точно прихлопнула і не святковою хлопавкою, а першим, що трапилося під руку.
У кабінеті почався якийсь рух, почулося якесь мугикання, шаркання ногами. Веста не бачила з шафи що відбувається.
– На три. Один, два, три... – порахувала Веста та відчинила двері шафи, очікуючи, що друзі у той самий момент також вийдуть зі своїх хованок та зроблять сюрприз. Сюрприз таки вдався.
Веста з Оленою вийшли зі своєї схованки, подруга таки використала хлопавку і різнокольорове конфеті розлетілося по всьому кабінету, падаючи на чоловіка Вести, який стояв зі спущеними штанами, та його секретарку, яка намагалася опустити спідницю. У всіх була німа сцена. Оце так сюрприз на сорокап’ятиріччя чоловіка! Ну, чи його сюрприз для дружини. І цю всю картину бачила не тільки Веста, але й численні друзі, які прийшли привітати ювіляра та застигли з картонними капелюшками на голові. Оце так сцена... Веста прийшла привітати чоловіка, бо він днями був на роботі, а тут виявилося, що не надто він працює і тут вже є інша, яка його вітає у свій спосіб.
– Кобелина, – мовила Олена, яка терпіти не могла Василя.
– Розходимося, – сказав хтось з чоловіків і всі почали один за одним залишати кабінет.
Василь навіть не намагався щось пояснити. Він сів за свій робочий стіл та показав рукою секретарці, аби вона зникла.
– Я тебе зачекаю за дверима, мовила Олена та також вийшла з усіма.
– От не треба сцен, – холодно мовив Василь. Сказав так, наче не були вони у шлюбі стільки років, ніби не робила Веста усе, аби тільки її Василю було добре та комфортно. Як же паскудно на душі.
– Та я і не збиралася, – тихо відповіла Веста, не пізнаючи свій голос. – Вітаю. Бажаю довгих щасливих років життя, але не зі мною.
Жінка встала зі стільця, на який сіла, аби не впасти, та на автопілоті пішла до дверей. Як так? Як?! Чого йому не вистачало? Чого?!
– Віто, ми дорослі цивілізовані люди... – почав Василь.
– Так, цивілізовані. На розлучення подам сама, – відповіла жінка та вийшла.
– Ой, та кому ти потрібна?! – почула у спину, зачиняючи двері.
Його останні слова були просто контрольним пострілом. Веста ледь не впала, зачинивши двері. Це було боляче. Вона підняла очі, намагаючись стримати зрадницькі сльози. Неподалік стояла та сама секретарка, склавши на грудях руки та нахабно розглядала Весту. Сльози одразу ж висохли. Груди вперед, спинка рівна та усмішка з останніх сил.
– Передаю тобі оте лайно, що за дверима. Користуйся, мені не шкода. Але подумай про здоров’я. Не його, там все сумно, про своє. Ти молода, гарна, а він тобі на роль тата швидше згодиться, – відповіла Веста, шокуючи подругу та й себе також. І де ті слова взялися? Шалений біль, величезна дірка у грудях, але таки не хотілося у той момент мати жалюгідний вигляд.
– Ходімо, Олено, – Веста взяла під руку подругу. – Дякую, друзі, що прийшли привітати Василя з ювілеєм. Сюрприз таки вдався, судячи з ваших облич.
Веста з Оленою пішли до ліфта, залишивши у повному ступорі і секретарку, і людей, які досі тримали в руках кульки «З Днем народження!», квіти та намагалися якось прийти до тями.
Як тільки двері ліфта зачинилися, зрадницькі сльози таки потекли по щоках Вести, плечі опустилися, прийшло розуміння того, що щойно відбулося.
– Люба, не плач, він тебе не вартий! Жодної твоєї сльозинки. Козел такий! – заспокоювала подругу Олена.
– Їдьмо зараз кудись. Не хочу додому, – схлипуючи, попросила Веста.

– У стриптиз-клуб! Я зараз дівчат наберу, – мовила Олена.
– Набирай! – погодилася Веста, витираючи сльози. Сто років вона не бачилася з подругами. Телефонувала їм, коли Василя не було вдома. У них була взаємонетерпимість. Подруги прямо казали, що чоловік Вести – козел, а Василь казав, що її подруги – шльондри.
Поки вони їхали у таксі, Олена написала Каті та Любі, що у них збір у стриптиз-клубі. Дівчата здивувалися, але приїхали. Вони нічого не розпитували, бо по виразу обличчя Вести було зрозуміло, що щось сталося. Подруги не розпитували, чекали поки сама розповість. Дівчата зайняли столик та замовили коктейлі. Напівтемрява, музика, коктейлі, приємна компанія заспокоювала, Веста розповіла, що прийшла привітати чоловіка, хотіла зробити сюрприз, а він...
– От, виродок! – не стримувала емоцій Катя.
– Я б його давно каструвала, – додала Люба.
– Та біс з ним! Дівчата, зараз почнеться шоу. Я тут з колегами одного разу була. Затягли мене сюди після роботи. Це треба бачити, – мовила Олена та потягнула подруг ближче до сцени.
Світло вимкнулося повністю, заграла зовсім інша музика. Світло прожекторів неочікувано спалахнуло, пройшлося по всіх відвідувачах та зупинилося на двох пілонах по різних боках сцени. До одного пілона підійшов красивий чоловік, весь у чорному, з рогами на голові. До іншого відійшов ВІН... Весь у білому одязі з крилами за спиною.
Ні, то був не танець. То було мистецтво! Відточені рухи, дивовижні вправи на пілоні. Здавалося, що танцівники подолали закони фізики і літали. Веста не чула, як майже усі жінки довкола шепотали одне й те ж слово: «Альфонс», вона не бачила чоловіка, у чорному одязі. Бачила тільки ЙОГО! Весті здавалося, що він дивився тільки на неї, вона й дихати забула і навіть не кліпала, бо він розірвав сорочку, оголивши ідеальне тіло. Ні, то був не стриптиз, то було суцільне задоволення. Коли ВІН одним рухом позбавився штанів, Веста почервоніла, але не припиняла дивитися на танцівника. У наступний момент у його руках з’явилася червона троянда, яку він прицільно кинув ЇЙ, і прожектор прослідував за нею. Якась дівчина, розуміючи траєкторію падіння квітки, перехопила її, а коли світло прожектора повернулося назад до пілона, там вже нікого не було.
– Весто! Весто, ти мене чуєш? – нарешті почула голос Олени.
– Так. Вибач, що ти питала? – запитала Веста.
– Він так на тебе дивився. Я думала, що тебе інші дівчата поб’ють, – мовила Катя.
– Угу, сьогодні мій день. Якби побили, то не здивувалася б, – відповіла Веста та ще раз поглянула на сцену, де зовсім нещодавно був ВІН.
– Ходімо до столика, – запропонувала Олена.
– Зараз, мені треба до вбиральні, – відповіла Веста. Жінка зайшла до туалету та вмилася, змиваючи усю косметику, яка була на ній. Хоч вона зазвичай не використовувала косметику, але вирішила зробити сьогодні макіяж. Для чоловіка... Козляри!
Веста поглянула на себе у дзеркало та згадала ЙОГО! Накачане тіло, татуювання та очі... Очі, які дивилися тільки на неї.
– Дурепа! – посварила своє відображення Веста. – Він відробляє гроші, які йому в труси пхають такі, як ти.
Жінка уважно поглянула на себе і згадала ЙОГО. Він точно молодший, а вона... А вона – дурепа, яку зрадив чоловік!
Веста вийшла з вбиральні та пішла до столика. Яким же було її здивування, коли поряд з її подругами сидів ВІН...