29. Надія є

Дочекавшись поки Женя приведе себе до ладу вранці, я сиділа на кухні і не розуміла що мені далі робити. З одного боку, я дуже сподівалася на позитивний результат і що я матиму за ким доглядати та піклуватися, я буду не одна. З іншого боку, ця дитина буде від Гейба, і його реакцію не передбачити. Найбільше я боялася, що він не захоче від мене дитину, бо в мені кров мисливця, так я як прямий нащадок свого батька. І це хвилювало найбільше.

- Про що думаєш? – тихо запитала Женя і пройшла до своєї чашки кави, яку я попередньо поставила біля свого чаю, бо кофеїн пагубно впливає на мій не зміцнілий зараз організм. Сіла на стілець та підняла на мене очі.

 - Думаю що робити далі. – знизала плечима та опустила очі на чашку, яку тримала. – Як що чесно, навіть не знаю, як далі бути.

 - Як далі бути? Народжувати звісно. Чи ти плануєш..? – витріщивши очі сказала Женя.

 - Що? Ні! Нічого такого! Я взагалі про це не думаю і не збираюся нічого такого робити, звичайно, якщо моє положення підтвердиться.

 - І ти ще сподіваєшся, що не вагітна? Дурненька, тут і до бабці ходити не треба, зараз збігаю до аптеки і впевнишся вже остаточно, що при надії. Як Гейбу збираєшся повідомляти? І чи збираєшся взагалі йому казати?

 - Збираюся, але не знаю як це зробити. Але давай про це потім. Краще розібратися зараз цим питанням, є вагітність чи ні.

 - Твій Гейб самець, та ще й перевертень, мабуть гени його сильні, щоб з першого разу забацати бебіка.

 - Женю, давай ти…. – зашарілася та нервово почала крутити чашку у руці. Стало ніяково.

 - Та годі тобі, наче маленька, і не розумієш про що я. Скажу по секрету, я також намагалася завагітніти від Олексія, ще до відкриття салону, але нічого не виходило. Хоч він цього і не знав, але я дуже хотіла осісти, створити родину, народити малюка, і тільки вже потім думати про свою справу. Мовчи, знаю, що треба зовсім робити навпаки, але мені хотілося затишку, розумієш? Родинного тепла, а не такого, як ми отримали у притулку.

 - І чому не вийшло? Приймала пігулки?

 - У тому то й справа що ні. Говорила Олексію що приймаю, звісно, але пропускала дні і не приймала. Спеціально. І результату нуль. Я вже зверталася до лікаря, на огляді була, всі аналізи поздавала і все в нормі.

 - Дивно, можливо не у тобі справа. Не знаю, Олексію, як так розумію, що не говорила?

 - Ні, і не буду. Ти знаєш, я навіть рада, що мене з ним нічого зараз не пов’язує. Там його бабця вертить ним і він без її слова чи дозволу не робить зайвий крок. Тому ні, раніше я цього не помічала, але зараз все остаточно стало на свої місця. Ми дійсно різні. Добре, я буду йти, поїду заберу речі з квартири та заскочу в аптеку. Не сумуй. До речі, я використала твої парфуми, які стояли у ванній кімнаті, щоб освіжитися, але, скажу дивні вони в тебе якісь. Треба тобі новенькі подарити, бо зовсім не пахнуть.

 - Це ті парфуми, які маскують запах, Женько! – розсміялася я. – Вони тобі у місті не потрібні. От якщо до поселення вирішиш податися, то вже інша справа. Та й взагалі, вони мені вже не потрібні.

 - Мені потрібні. Щось не дуже хочеться, щоб загребли лапища якогось перевертня і мене. Зараз так взагалі не на часі думати про нові стосунки, можливо вони і гарні у ліжку, раз з першого разу розкидаються бебіками, але краще вже наші чоловіки, які тікають від обов’язків і не будуть намагатися зробити мені немовля, щоб присадити коло себе. Ну їх, цих твої перевертнів. От навіщо ти мені все це розповіла, я тепер боюся виходити в люди, тепер кожен красень  чоловік для мене має звірину сутність. Дідько! Вже мізки пливуть. Я поїхала по справам, скоро буду, не сумуй. – підійшла до мене Жень, поцілувала та вискочила з квартири.

Я прибрала на кухні, приготувала обід, випрала свій лікарняний халат і стала чекати на Женю. Раптом у двері хтось подзвонив. Я швидким кроком пішла відкривати і як думала я, зустрічати Женю з речами, але на порозі своєї квартири побачила Марка.

 - Привіт.

 - Привіт. Проходь. – зачинила за Марком двері та провела його у вітальню. З Марком ми тримали тісний зв’язок, відколи Гейб поїхав, інколи він допомагав мені психологічно справлятися з емоціями, які виходили за межі.

 - Як справи: - запитав Марк, хмурячись і оглядаю мене з ніг до голови.

 - Добре. Справді, вже добре. Ти не дивись зараз на мене так, я знаю, що не у формі. Поганий сон, втрата апетиту, все як то кажуть, не пройшло без сліду для мого організму. Але зараз я потрошку беру себе у руки і працюю над відновленням сил. Тому мовчи і нічого не кажи.

 - Не казати? Хм… - знову оглянув мене Марк і чомусь його погляд зупинився на моєму животі. Потім його ніздрі заходили ходуном, я розуміла, що він вбирає мій запах. І голосно видихнув. – Дідько! Я зітру його у порошок! Бовдур! Треба негайно телефонувати Гейбу!

 - Що? Для чого? Нічого не треба.

 - Ти вагітна, Тіано! І він повинен це знати. Який же я дурень. Ось чому змінився твій запах, як же я раніше не здогадався.

- Ти впевнений?

 - Так, на всі сто. Я чую третє серцебиття у цій кімнаті. Звісно, якщо у тебе немає кота чи собаки.

 - Немає. Ти ж знаєш.

 - Знаю, тому і говорю.