28. Подарунок долі

Пройшло вже два тижні після зустрічі з Келом, другом Гейба. Як я не намагалася приховати та не зволікати на свої почуття, у мене ніяк не виходили його слова із голови. Отже, йому погано. Так мені теж не солодко! Я також втратила сон, апетит зник, інколи підступає нудота, бо їм дуже мало, а то й взагалі не їм. Все стало неначе догори дном. Складно, але я боялася робити якісь кроки назустріч. Можливо, десь глибоко в душі,  я сподівалася на рішучі кроки Гейба, все ж таки він налажав, а не я. Тому зволікала, хоч серце тяглося до нього, бо почуття так швидко не згасають. Вони просто стали на інший план, на першому ж злість на нього, як він міг так вчинити зі мною.

Дедалі ставало тільки гірше. Були часи, коли я брала телефон у руки і хотіла набрати його номер, щоб тільки послухати його голос. Але відкидала цю затію і намагалася відволікатися.

От і сьогодні, після неспокійного сну, прокинулася вранці від того, що нудити почало, та так різко, що ледь добігла до ванної кімнати. Прополоскавши рота та вмившись холодною водою, я сіла на підлогу, підтягла ноги і просто видихнула, бо в очах танцювали темні мушки і я просто боялася втратити свідомість на підлозі у ванній кімнаті. Втрата апетиту, погане самопочуття, нудота, схоже так не довго і в лікарні прокинутися. Отже, рішуче піднялася на ноги, поглянула на себе у дзеркало, бліда шкіра, темні кола під очима, тьмяні очі, в яких майже зник блиск,  я перетворилася на опудало. Дідько! Треба брати себе у руки.

Налаштована була рішуче. Де взялися сили у мене не знаю, але сьогодні вранці, після надання стусанів самій собі, мені стало легше. Я швидко одяглася і поспішила на роботу, сьогодні була моя зміна у шпиталі. Шпиталь був по іншу сторону міста, але я вже звикла до ранкових забігів та черги в автобусі.

От і сьогодні, людей набилося стільки, що продихнути було важко. В салоні стало душно, у мене почало пливти перед очима, я міцно стиснула руки на поручні, намагалася втримати рівновагу. Ледь доїхавши до найближчого парку, я швидким кроком вийшла з автобусу та присіла на лавку. На свіжому повітрі було легше дихати, та й зір прояснився, голова начебто перестала боліти. Скоріше за все, перенапруження на роботі дається в знаки! Закинула голову і подивилася високо в небо. Небо світло блакитного кольору та прозорі хмаринки тихенько пропливали собі, ледь рухалися і малювали у моїй уяві чудернацькі образи. Так легко стало на душі. Стільки всього в житті є гарного, не треба закриватися у мушлю, треба жити та насолоджуватися кожною хвилиною життя. Я посміхнулася собі та вирішила почати жити з чистого аркуша. Треба забути про негативні емоції, і жити лише на позитиві. 

Задзвенів у кишені телефон, витягнувши, я одразу побачила автора дзвінка.

 - Привіт, моя люба! Як ти сьогодні, дорогенька?

 - Женько, ну ти  даєш! Вже протягом місяця телефонуєш, і задаєш одне й теж питання! - розсміялася я.

 - Ммм...люба, я відчуваю твою посмішку через телефон. У когось гарний настрій? Чи мені здалося?

-  Так, гарний. Досить сидіти у чотирьох стінах, хочу насолоджуватися життям.

 - Впізнаю мою Тіану! Дякувати Богові все стало на свої місця! Я так рада, що ти повернулася!

- Ти не повіриш, але я теж! Неначе скинула тягар з душі, і дихати стало легше.

 - Та це ж чудово! Треба відсвяткувати! То куди підемо увечері?

 - Мммм... щодо піти десь не знаю поки що, трішки заслабка до цього зараз..

 - Щось сталося? - з тривогою у голосі запитала Женя.

 - Та ні, просто сон, апетит, млявість, треба трішки окріпнути організму, тому давай сьогодні у мене.

 - Добре, але якщо тобі буде зле, ти ж мені скажеш? Бо ти щось не домовляєш.. Але наполягати не буду. Я буду у тебе о сьомій годині, захоплю нашого вина. 

Хотіла сказати щодо вина, але потім передумала, бо й справді подумає щось не те. Тому погодилася.

 - Добре. Чекатиму на тебе. Бувай.

 - Бувай, не сумуй там. 

Поглянувши на годинник, я поспішала на роботу. Робочий день був сьогодні насичений. На шосе сталася ДТП і всіх поранених везли до нашого шпиталю. Роботою були охоплені всі працівники, без зволікань, не дивлячись на займану посаду. Всі метушилися, одних виписували, інших швидко оглядали та клали у палати, надавали медичну допомогу, так як я була ще й хірургічною медичною сестрою у шпиталю, то у мене був ще насиченіший день, так як було аж три операції. Всі вони були одна за одною, я стомилася так, що не відчувала ніг по закінченні третьої. Та що сказати, валилися з ніг всі, і лікарі і медичні сестри. Відпрацювавши цей день, швидко скинула халат, одягла свій костюм, перевзулася і вибігла на зупинку, щоб доїхати додому. Потім зайшла ще у супермаркет, накупила купу продуктів, бо готова була з'їсти і вовка. За цілий день крім чаю та двох крекерів, нічого не їла. Піднявшись у квартиру, я прийняла душ і почала готувати вечерю для нас з Женькою. Я встигла витягти пиріг з духовки, як подзвонили у двері. 

- А я тебе чекаю.  - відчинила двері я і подивилася на Женьку, яка тримала дві пляшки вина.

 - А я також чекала нашої вечері, тому запаслася. - підморгнула Женька, вказуючи на дві пляшки.

Вечеряли ми не у тиші, бо було про що поговорити. Так би мовити, дівич вечір. Обговорювали все, роботу, особисті переживання, надії і навіть чоловіків.