26. Розпач та біль

Вийшовши від Степана Аркадійовича, витираючи сльози тремтячими руками, я поспішила до гостьового будинку. Гейб так і не зайшов, а мені потрібно зараз все розповісти йому. Так, мені страшно, але я не можу  більше чекати. Хочу напевне знати, що чекає нас у майбутньому. Будемо ми разом чи ні. Сказати йому правду свого народження буде не легко, але я не хочу втрачати шанс на майбутнє разом з коханим чоловіком, і не хочу щоб на нашому шляху стояли хоч якісь перешкоди. Рішучим кроком дійшла до будинку, вже сутеніло, на дворі запалали ліхтарі, але у вікнах будинку було темно. Дивно, може сидить у темряві чи розмовляє десь  із Марком, бо побачила його, коли ми говорили зі Степаном Аркадійовичем. Зайшла до будинку, суцільна тиша. Пройшла на кухню, переглянула всі спальні, нічого, лише у вітальні побачила свою сумку. Дивно.

 - Його тут немає. - обізвався з темряви  Марк і увімкнув лампу біля себе.

 - Дідько! Ти мене налякав! - схопилася за серце я і ледь не вискочила з кімнати. - Де Гейб? Мені треба з ним поговорити. Це терміново.

 - Його немає. Він поїхав. - тихо продовжив Марк.

 - Що? Щось сталося? Так я і думала! Це все після того дзвінка. Я бачила як він змінився в обличчі.

 - Тіано....послухай...Я  сподівався, що він зробить тебе щасливою...

 - Він і зробив. Правда. Ти навіть не уявляєш, що я відчуваю поряд з ним. Я кохаю його. І він мене теж. Не мені тобі говорити про всі відчуття та почуття перевертнів. Мені про них багато вже розповів твій батько, та й Гейб, останнім часом тільки те й робить. 

 - Хай так. Але зараз він зробить тобі боляче.

 - Чому? - не розуміючи про що говорить Марк, я сіла на канапу і підняла погляд на нього.

 - Він поїхав. І більше не сюди не приїде. Його літак відлетів пів години тому. 

 - Що ти таке говориш? - піднялася я і перейшла на крик. - Навіщо ти мені це зараз говориш? Він не може так вчинити зі мною! Ні, я не вірю тобі. Повинно було щось трапитися, що він кинувся так поспіхом на літак...я....

 - Тіана! Почуй мене! Він поїхав! Кинув тебе! Все!

 Я не хотіла вірити його словам! Ні! Тільки не це! Як я не намагалася виправдати його вчинок, холодний розум говорив, що щось тут не так!

Сльози застилали очі, я з'їхала по стіні до якої притискалася спиною і просто розревілася. Марк підійшов до мене, присів та обійняв, міцно, і я дала волю своїм емоціям. Як же боляче усвідомлювати, що мене кинув той, кому я змогла довіритися. Кого кохаю усім серцем. Як? Не вірю в це! Повинна ж бути причина його вчинку.

Швидко витерла рукавом сльози і підняла погляд на Марка.

- Марку, скажи, він щось тобі сказав? Чому вирішив саме зараз поїхати?

 - Так, сказав. Але я не можу передати його слова...Тіано, це боляче. Навіть мені...

- Кажи! Скажи мені, благаю. Я хочу знати, чому він це зробив! Марку! Будь ласка! 

 - Він ....Тіано, він знає хто твої батьки. Ось чому він поїхав. Він не може бути з тобою через свого батька. 

Його слова врізалися в моє серце подібно тисячам голок, нищили моє серце, рвали його на шматки. Тільки зараз я зрозуміла значення слів Марка. "Я  сподівався, що він зробить тебе щасливою..."

- Ти також знаєш?

- Знаю. Батько розповів. Десь тиждень тому.

 - А Гейб? Звідки він дізнався?

 - Він найняв детектива. Його батько залишив спадок. Гейб не міг вступити в нього, бо у заповіті було два імені. Твоє та Гейба.

 - Що? Який спадок? Про що ти? І чому було там моє ім'я?  -круглими очима я дивилася на нього і нічого не розуміла.

 - Так. Це все правда, Тіано. Гейб думав, що поховав свою зведену сестру разом з батьком та Діаною, тому найняв детектива, щоб він знайшов доказ того, що вона мертва. Але детектив знайшов тебе. І все вказує на тебе. Та й  мій батько все розповів. Мені. Ти не подумай, Гейб нічого не знав. До цього дня. Сьогодні йому все розповів детектив.

 - То ось чому він кинув мене? Це і є причина його від'їзду? - не вгамовувалась я.

 - Так. Він поїхав, бо .....дідько....мені складно бути третьою стороною  у ваших стосунках! Він вважає, що зраджує батька. 

 - Будучи зі мною?

 - Так. Пробач, я не хочу засмучувати тебе ще більше....

 - А більше і не буде....Я розуміла на що йшла, Марку. Я знала, що спливе правда рано  чи пізно і це визначить наше з ним майбутнє. От тільки хотіла все сама йому розповісти. Щоб цю болючу правду він почув саме від мене. Хотіла побачити його очі в той момент, коли говоритиму правду. Щоб розуміти подальші дії.  - сівши на канапу, я перевела подих, зібралася з думками і сказала:

 - Отже, більше його не буде у моєму житті. Добре. Я навчуся жити без нього. Ще подивимося, хто кого переграє. Адже, якщо вірити у вашу істинність, то викручувати буде його, а не мене. От і побачимо, як він буде справлятися.  - рішуче налаштована  я, вимовила ці слова, чи то вселяючи в силу слів для Марка, чи то для себе більше, мені також хотілося б вірити своїм словам.

 - Тіано! Я хочу допомогти тобі..