22. На порозі відкриття

Моє життя зараз може розділитися на до та після. Зараз я почувалася не просто прекрасно, а дивовижно. Поряд з Гейбом я відчуваю себе коханою, бажаною та спокусливою для свого чоловіка. І я божеволію поряд з ним. Мої почуття загострилися, я відчуваю його дотики кожною частинкою себе, його запах, ласки та пестощі доводять мене до межі реального. Я хочу бути з ним і  воліла щоб нічого між нами не ставало, але є одне але... Якщо все підтвердиться, я не знаю як себе поведе Гейб. Прийме мене такою, якою я є чи ні? І це питання непокоїло мене більше за все. Хай би там що не відкрилося про моїх батьків, але втратити таке жадане щастя поряд з коханим чоловіком я не можу і не хочу. 

 - Тільки не кажи що хвилюєшся? - перебив мене Гейб від своїх роздумів.

 - Трішки.

 - Тіано, щоб ти не почула від батька Марка, знай, що я поряд. І ми все подолаємо разом. Я твоя опора і підтримка, чуєш? Не бійся відкритися для мене.

 - Дякую. Для мене це дуже важливо зараз. Ти поряд і вселяєш в мене силу. Я дуже вдячна долі, що зустріла тебе саме зараз.

Потяглася до нього, обхопила його підборіддя і чемно поцілувала у теплі вуста.

- Якщо ти й надалі будеш цілувати мене за кермом, то ми не доїдемо до поселення і зупинимося посеред лісу. 

Моє серденько забилося сильніше від його слів, тому я сором'язливо опустила руки і зніяковівши від його гарячого погляду опустила й очі. 

- Ти така мила, коли червонієш. 

 - Види машину і тримай себе у руках.

 - Добре. Але тільки зараз. Сьогодні ти від мене не втечеш.

 - А я й не збираюся тікати.

 - Як це приємно почути від тебе такі слова. Як би ж ти знала, що ти зі мною робиш, крихітко.

Щоб не провокувати свого чоловіка, я відволіклася споглядаючи у вікно. Діставшись поселення ми вийшли з машини. Атмосфера була дуже спекотною, і мені треба було привести себе до тями. Ніяковіючи від усвідомлення, що кожен може відчути запах Гейба на мені, я швидким кроком перетнула пів поселення, щоб не зустрічатися з місцевими і поспішила до будинку Степана Аркадійовича.

- Ти так поспішаєш, ніби за тобою женеться зграя вовків? - наздоганяючи мене, сказав Гейб.

 - Ну, один вовк є. То ж зграї мені і не треба.

 - Соромишся наших стосунків?- наче в лоб, запитав Гейб.

 - Ні, але мені не надто подобається коли всі знають про наші стосунки більше за нас самих.

 - Ох, дівчинко! Яка ж ти все ще маленька.

 - Маленька? Ти диви, який здоровань знайшовся! По яким це міркам я маленька?

 - Туше, Тіано! Я не хотів тебе образити. Ти не так зрозуміла..

 - Гейб...щоб ти знав...я ..

Але нашу розмову перервав дзвінок телефона у кишені Гейба. Раптом поглянувши на екран телефону, Гейб змінився в обличчі. 

- Важливий дзвінок?- запитала я.

 - Так, вибач. Треба відповісти.

 - Добре. Я не чекатиму тебе, одразу піду до Степана Аркадійовича.

 - Я наздожену тебе... - Але Гейб вже мене не слухав і підняв слухавку- . Так, я слухаю...

Далі розмову я не чула, тому поспішила до будинку. 

Степана Аркадійовича я знайшла у вітальні і одразу перейшла до справи.

 - Вітаю, Степане Аркадійовичу.

 - А, привіт Тіано. Давненько не бачилися. Як у тебе справи?

 - Та от...приїхали з ... - чомусь далі вимовити не змогла. Ну чому я така сором'язлива?

 - З Гейбом, я зрозумів. Не варто хвилюватися, Тіано! Я тільки радий за тебе, за Гейба теж, бо йому дістався діамант. Якщо ти хвилюєшся за те, що він перевертень, я поговорю з ним і ...

 - Ні, більше не хвилююся. Я його істинна.

 - Та невже? Отакої. Вітаю, моя люба. Це ж чудова новина. Тоді я за тебе не переживаю. Ти в надійних руках.

 - Дякую. Для мене це складно ще для сприйняття, але я намагаюся не сахатися від кожного, хто може понюхати мій запах і розгадати, що ми з Гейбом разом.

 - Це нічого, Тіано. Ти звикнеш. Не переживай. Мені здається , навпаки, так набагато краще. Для кожного хто у поселені не буде новиною, що ви разом. А от для чужаків, це найкраще. Знатимуть, що ти не сама, а маєш пару.

 - Добре. Якщо ви так говорите, тоді так найкраще.

 - Треба ж, як гарно почався день. Як же я мрію, щоб і Марк зустрів свою пару. Він хоч і не показує, що шукає її, але я то знаю, що таке молодість і відчуття спокою.  А спокій може подарувати лише своя людина. Ти мене зараз розумієш, так?

 - Так, як ніколи. Раніше я б розсміялася у відповідь, але зараз, я чітко усвідомлюю, що найважливіше для мене, бути поряд з ним.

 - Йди-но до мене, дівчинко. Дай я тебе обійму.

Підійшовши ближче, Степан Аркадійович міцно притиск мене до себе, наче маленьку дівчинку обіймає татусь. І одразу в моїй голові прострелила думка, для чого я тут.