20. Ранок забуття

Тихо зайшла на кухню і побачила свого чоловіка, який мірив кімнату кроками. Він нервував, це видно було неозброєним оком. Так само і я. Від відчуття, яке дарив Гейб я мліла, тремтіла як осиновий лист на вітрі. Це п'янке почуття накривало мене з головою. Знаючи, що я його істина пара, в душі я була настільки рада, мені хотілося кричати і насолоджуватися кожним днем поряд з ним. Те, що це дійсно кохання - і так зрозуміло для мене. Як то кажуть, від ненависті до кохання один крок. Спочатку він дратував мене до чортиків, а тепер я божеволію від одного його погляду, млію від кожного доторку. Я закохана в нього по вуха. От тільки, чи відчуває він те саме до мене? Чи можливо це просто хіть?  

 - Чому міряєш кімнату кроками?

 - Не знаю чого чекати від тебе. Тому і нервую. - сівши на проти мене, сказав він.

 - Правильно робиш. Ти засмутив мене.

 - Що? Зрозумій, я....

 - Ні! Вислухай мене. Ти засмутив мене вчора. Сказавши що знайшов свою істинну, ти знищив у мені все, що відчувала до тебе. Я намагалася не закохуватися в тебе, але нічого не вийшло. Я маскувала свій запах задовго до твоєї появи, бо не хотіла закохуватися в жодного перевертня. В мене були свої принципи. Але з'явився на моєму шляху дикий, наглуватий перевертень і я....

 - Були? Отже, їх більше не має?

 - Ти правильно все почув. Були. Тому що.....мені складно говорити про свої почуття, бо ти про них мовчиш, і найбільше за все, я боюся, що твої почуття будуть не такими як мої ...

 - Я кохаю тебе. 

 - Гейбе, ми знайомі не так довго, тим паче, зараз в тобі говорить інша сутність, і тобою керують емоції, в яких вирує запах істинності.

 - Я кохаю тебе. Я знав, що відчуваю до тебе, ти сподобалася мені з першого погляду, точніше, з першого задертого носика та зухвалого погляду, яким ти нас тоді нагородила увірвавшись до кімнати. З кожним днем я впевнювався, що ти надто важлива для мене. Так, моєму звірові ти також сподобалася. І те, що ми тебе не відчували, це дико заводило. Але я знав, що ти подобаєшся мені, до того, як я дізнався що ти моя істинна. Для мене не буде жодної жінки у моєму житті крім тебе. Перевертні вміють кохати і берегти найцінніше в нашому житті. Для мене це ти. Тому так, я кохаю тебе. Ти можеш не говорити про свої почуття зараз, просто знай, я не дам тобі піти від мене. Так, я почекаю, але витримки в мене надовго не вистачить, тим паче після сьогоднішньої зустрічі у ванній кімнаті. Так, я не підліток, який вперше закохався, і вмію себе тримати в руках....але...

- Не треба.

- Що ти сказала? 

 - Не треба тримати себе у руках поряд зі мною. Я теж тебе кохаю, і хочу щоб ти  був самим собою. Зухвалим, трішки навіженим і дратівливим, але коханим чоловіком. Не стримуйся поряд зі мною. 

Я кинула йому виклик і він його прийняв.

Перетнув швидким кроком стіл, який розділяв нас і жадібним поцілунком зім'яв мої вуста. Перехопив мене за талію та посадив на стіл. Він цілує мене відверто, натиск його поцілунку складається з голоду та адреналіну. Я починаю задихатися від почуттів та його напору. Але він різко припиняє нашу гру та диким і темним поглядом зазирає прямо у душу.

 - Якщо хочеш мене зупинити, зараз саме той час, бо потім я вже не зупинюся. - мокрим від вологи чолом він притиснувся до мого чола і гучно видихнув.

А я розуміла лише одне, що не хочу зупинятися. Піднявши голову і поглянувши в його очі, я сама потяглася до нього і поцілувала. Зайвих слів не треба було, він і так все зрозумів.

Гейб видає дивний звук, майже схоже на рик, і вривається у мої губи з шаленим тиском. Закидає мою ногу собі за спину, тримаю його і проводжу долонею по його грудях, де чую шалений ритм серця, від його ритму і моє починає вилітати. Шалене просто. І він шалений. Не стримую себе, тану від його ласк.

 - Твій ритм серця  - сто шістдесят ударів за хвилину... - шепочу у вухо, - Швидку не доведеться викликати?  Він перериває поцілунки у шию і посміхається. 

- Не переживай за мене, крихітко. Після нашої ночі, швидку доведеться викликати тобі.  - і посміхнувся такою улюбленою, вже мною, посмішкою. - Але не турбуйся, і не бійся мене, я подбаю про тебе. Обіцяю.

 - Вірю. Я тобі довіряю. Але ти повинен знати, що я ..... - чомусь почервоніла я, і не могла далі сказати. 

 - Не треба нічого говорити. Я знаю, що моя кохана -  дівчинка. Довірся мені і я подарую тобі насолоду.

А мені більше нічого зараз і не треба було. Я довіряла йому повністю. Я розчинилася в ньому. І хай що буде далі, але сьогодні хочу віддатися сповна своїм почуттям та відчуттям насолоди з коханим чоловіком.