17. Істинна

Довго не могла оговтатися від того, що тримала у руці, напевно, останню річ, яка поєднувала мене з матір'ю. Так, я думаю, що саме Міріам і є моєю мамою. Рідною. А от про батька якось боялася навіть подумати. Бо якщо логічно розставити все по місцям і вже відкриті факти, то очевидно що мій батько це той мисливець Дон. Шок. Не знаю як описати мій стан. Я два дні не виходила з квартири. Життя плинуло, день змінявся ніччю, а я не могла себе заставити нічого робити. Все валилося з рук, голова взагалі ні про що не думала, лише про відкритті новини, які перевернули мій світ. І дивлячись як відносяться перевертні до мисливців і їх нащадків, то очевидно, що я там зайва. Не просто зайва, всі вони, воліли щоб я взагалі не народилася. От тепер питання: як я народилася і як опинилася у Марти Олегівни? Не хочу бути невдячною бабусі, яка вклала у мене своє життя, мудрість і знання, любов та повагу, але я розуміла ще тоді, що вона мені не рідна. І чому я не наполягла на розмові про батьків? Але зараз це вже не мало такого значення. Бабусі немає і мені ні в кого про це запитати. Напевно..... Я у розпачі. 

Злізши з дивана, я поплелася у ванну кімнату, підняла очі і поглянула на себе у дзеркало. Сказати, що я жахливо виглядаю, це нічого не сказати. Я була схожа на привида. Під очима темні кола від недосипання, шкіра стала бліда, майже прозора. Волосся у жахливому стані, що й язик не повертається сказати. Видихнувши, вирішила піти у душ. Що не говори, але мені стало краще. Завурчав мій шлунок, я справді відчула голод. Не пам'ятаю коли в останнє їла. Підійшла до холодильника, відкрила і побачила, що в середині крім огірка та шматочка сиру не було нічого. Пусто. Гірко вдихнувши, я пішла одягатися та йти до супермаркету за продуктами. Вибігла та за лічені хвилини дісталася потрібного мені магазину, закупила на два тижні вперед. Бачила, що на мене дивно косилися, але як то кажуть, не варто ходити голодним у магазин. Діставшись дому, я швидко приготувала собі вечерю, змолотила її за лічені хвилини, сита  вмостившись на канапі, ввімкнула телевізор і взяла у руки телефон, який був вимкнений до цього часу. 15 пропущених викликів, 20 повідомлень. І майже всі вони від Лії, Гейба та Марка. Знаю що вони хвилювалися, але дізнавшись правду, хто я, вони мене зненавидять. А цього я найбільше боялась. Відписала швидко Лії що у мене все у порядку, багато роботи, поклала телефон на столик і знову потяглася за брошкою. Не встигла я піднеси її до себе ближче, щоб знову роздивитися її деталі, які напевно вже закарбувалися у моїй пам'яті за два дні, як у мої двері подзвонили. 

Не чекаючи нікого, думала не відчиняти, тому навіть не намагалася встати і йти відкривати. Але дзвін продовжувався і раптом я почула гуркіт у двері. Дідько! Кого ще там принесло? Ліниво піднявшись, пішла відкривати вхідні двері. Навіть не очікуючи побачити того, кого я так всім серцем бажала бачити поряд з собою. Підняла очі та зустрілася з поглядом сірих очей.

-  Що ти тут робиш?

 - І тобі привіт, мала! 

 - Ем....повторюю питання, що ти тут забув?

 - І дійсно! Що я тут забув! Два дні ні сном ні духом від тебе! Наче випарувалася! Мені примарилася діва! Не зімкнувши очей, я вже передумав все погане, що могло з тобою трапитися, а ти просто нікого не хотіла бачити! Сидиш тут як мишка і не висовуєш свого носика. Дідько, Тіана! Якого біса? Ти не думаєш, що ми можемо хвилюватися? Ні?

 - Замовкни, Гейб!. Я написала Лії, що у мене все добре. І цього достатньо!

 - А мені? Чому ти мені нічого не написала?! Що у тебе за ігри такі?

 - Ігри? Ти про що взагалі?! Здається я тобі вже все сказала, нам не по дорозі. Тому вибач, але йди собі шукай в іншому місці свою істинну, і нехай у тебе все буде добре., -  майже зачинивши двері, мовила я. Але здихатися цього упертюха я так просто не змогла. Він підставив ногу у майже зачинені двері.

 - Істинну? А може я її вже знайшов! Ти не подумала?

Його слова були як грім з ясного неба. У мене перехопило подих. Я як риба, яка була викинута на берег, ковтала ротом повітря, але легше від цього не ставало. Це все. Мої розбиті мрії поряд цим чоловіком просто знищенні. Хоча я і так розуміла, що у нас не може бути спільного майбутнього, але від цього стало так гірко.

 - О, - проковтнувши комок у горлі, стримуючи сльози, ледь змогла вимовити я - вітаю. Якщо ти знайшов кого шукав, то йди до неї і  - ... важко було усвідомити, що це все,  тому у мене забракло слів. Піднявши погляд, я побачила його ледь усміхненим. Чому він посміхається! Це мене дратувало! Ну звичайно, він зустрів бажану жінку і для нього це важливо!

 - Чому ти посміхаєшся?

 - Дивуюсь тобі. Ти непередбачувана. Ніколи не знаєш, що від тебе очікувати. 

 - Чому?

 - Тому. Стоячи зі сльозами на очах, в яких повністю згасли вогники, ти відпускаєш мене до іншої, хоча маєш до мене почуття. Зізнайся собі, що я тобі подобаюся. 

Говорити це вже не мало ніякого сенсу. 

 - І що це змінить? Я не можу конкурувати з істинною для тебе. Невже ти не розумієш, що коханкою бути не хочу! - зірвалася на крик я.

 - Не кричи! Адже сусіди не так зрозуміють. І ти не хочеш впустити мене до себе? Скажімо на каву? Ми говоримо у дверях, і нас чують всі твої сусіди.

 - Мені байдуже. Ні. Вибач, але зараз я хочу побути одна.

Я бачила як складно йому було піти, але він щось надумав собі, бо те, як він на мене поглянув, з теплотою та таким гарячим поглядом, я плавилася під ним і між нами стало так гаряче, що у мене спітніли долоні.