16. Зрада

Гейб

Бросати мою дівчинку ніяк не хотілося. Після всього цього, я волів би вкрасти її та закритися з нею у якомусь будиночку, десь там далеко у горах, де нас ніхто не зміг би потривожити. Але мушу визнати, що в теперішній ситуації це був найкращий варіант, який запропонувала Лія. Знав, що це важко, але я треба там, де зараз бійня на життя і смерть.

- Гейбе, що робити будемо? - притуливши Тіану до себе, мовила Лія.

 - Повертатися. Але як тільки вивезу вас. Я повернусь до них.

 - Ні, не треба про нас зараз думати. Їдьмо, там Дерек і я також хвилююся.

 - Так, але ти вагітна. Невже ти хочеш, щоб він відволікався через тебе. Це ще більше наразить його на небезпеку. 

 - Так, вибач, я не подумала про це. Тоді тільки один варіант.

 - Який? 

 - Ти повертаєшся, а ми їдемо у місто. 

Не довго думаючи, я кивнув на ключі від машини.

 - Ти вмієш керувати?

 - Так, Дерек вчив мене, тому я думаю, що зможу вивезти нас до міста. А там дістанемося до квартири, візьмемо таксі та приїдемо у поселення. 

 - Так, слушна думка. Тоді, мабуть, я піду. Немає сенсу переодягатися, бо дістануся я до будинку в іншому вигляді, - кинувши красномовний погляд на Тіану, сказав я. Моя маленька підняла на мене заплакані очі, які зараз мали колір бурштину, довго дивилася на мене  і тихо мовила:

 - Нехай щастить. Бережи себе.

 - Дякую, крихітко. Пам'ятай, що я тобі сказав. В нас ще буде час про все поговорити.... і не тільки. До зустрічі. 

Бачив як почервоніла крихітка, але я дійсно сказав правду. Досить тікати один від одного. Я хочу щоб вона була моя. І тільки моя. Тому останній раз кинув на неї свій погляд, змусив себе ввімкнути холодний розум, лють, злість та  з новими силами почав свій біг туди, де на мене чекає мій персональний ворог, вбивця мого батька.

На бігу я перетворився у вовка і швидко побіг до лісничого будинку. Ніздрі у звіра ходили ходуном, купа запахів увірвалася в мій мозок: кров, багато крові. І чим більше я наближався до місця, тим шалена лють накривала моє єство. Перетнувши лісову смугу, вибіг на відкриту територію позаду хатини. Одразу ввімкнув свій мозок, пригадуючи, де саме мисливці розставляли пастки, тому уповільнився і почав винюхувати місцевість. Швидко знайшов дві пастки, вирвав з землі ланцюги та відкинув їх. Пастки клацнули але здобич не вхопили. Затамував подих і заліг, бо на зустріч до мене вийшов мисливець. Напевно був десь не далеко і почув звук від залізної пастки. От тепер я теж був на полюванні і мій звір споглядав за своєю здобиччю перед кидком. Тільки но мисливець підібрався до мене  ближче, мій звір зробив перший ривок та стрибнув на спину мисливцю, поваливши жертву на землю, просто вгризся в горло і покінчив з цим покидьком. Для мене це було легко, та найбільше мене непокоїло, де знайти мого ворога. Оббігши навколо будинку, я не відчув навіть найменшого запаху, крім крові. Лише потім згадав, що Марк говорив про траву, якою вони замаскували свої  рідні запахи. Дідько! Ну і як я маю знайти його? Вилаявся про себе і раптом почув виття Марка та Дерека. Чрукнув у чащу до них на поміч. Вони заганяли мисливця, з права вів Марк та зліва був Дерек. Перекривши хід мисливцю, він зрозумів що у пастці. Ми звужували діаметр кола, подумки Дерек сказав, що він хоче помститися їм за дружину, ми ж з Марком не мали нічого проти цього і Дерек напав на свою жертву з всією люттю яку мав. Поки Дерек зривав свою злість, ми з Марком прийняли чоловічу подобу.

 - Ну що там? Де Тіана та Лія?

 - Залишив їх у швидкій, Лія повинна була б вже доїхати до міста.

 - Дякую тобі. Аби не твоя допомога, я не знаю, чи  впоралася б Тіана сама. Не хочу говорити про твої мотиви, але пам'ятай, що за Тіану я порву. 

 - Знаю, тому і не поспішаю. Хочу щоб вона сама зрозуміла свої почуття до мене і прийшла. 

 - Ти вже знаєш її запах?

 - Ні. І це мене найбільше дратує. Якщо вона і далі буде маскувати свій запах, то я просто не витримаю. - на мою репліку Марк хмикнув та подав мені штани з футболкою, які попередньо були  заховані у лісі. Швидко одягнулися, Дерек також вийшов до нас чомусь мокрим, але ми не зважали на це, бо розуміли, що був біля озера, змивав кров. Одягнувшись, ми всі рушили до хатини з нерозумінням, як Дон міг пройти поміж нашої вовчої зграї. І це нас збивало з пантелику. Дійшовши до хатини, побачили купу чоловіків, поранених, закривавлених, хтось стогнав, деякі були перев'язані, збирали рештки одягу, обходили територію. А потім я побачив картину: Лію, яка  стрімко піднялася та пішла на зустріч своєму чоловікові. Видно що вони дійсно пара, і не просто пара, а істинна. Навколо них відчувалася атмосфера кохання, навіть іскри проскочили між ними, коли вони обійнялися. І тут я тряхнув головою, бо подумки був вже поряд зі своєю дівчинкою, але звір відкрив мені очі на те, що вона поряд. Він ластився до неї. Я був у ступорі, бо думав що лише Лія тут. Але ж ні. Ось вона. І тут мене накрило. Відчув злість і просто вже не стримався. Перетнувши дистанцію, встав позаду неї і загарчав.

- Якого біса ти тут? -  від несподіванки, вона а ж підстрибнула.

 - Навіщо так лякати?  - підняла на мене очі Тіана.

- Я повторюю, якого біса ти тут?  - блиснувши майже жовтими очима, я розвернувся до неї і підійшов впритул.