14. За крок до таємниці народження

Поки ми їхали у кареті швидкої, я сиділа мовчки, але в голові було купа роздумів, як нам бути далі. Але Гейб думав інакше, керуючи автомобілем, він взяв телефон і почав набирати Марка. Сказати що я була у шоці, це не сказати нічого.  Він що, геть збожеволів? Біля Лії сидить цей покидьок, зі зброєю, бо рушниця в руках мала такий вселяючий вигляд. Я хотіла його зупинити, але він кинув на мене такий погляд, по його очах було видно, щоб я його зараз не чіпала. Раз він хотів говорити по телефону, я не вигадала нічого кращого, ніж завести розмову з Лією, про майбутню дитину, щоб відволікти мисливця від телефонної розмови.

- То ви знаєте батька вашої дитини? Потрібно дізнатися у нього все про його родину, це б дуже заощадило час на розуміння проблеми, та й лікарю треба знати цю інформацію.

- Так, я розумію. В моєї дитини є батько. Але він далеко. Я зателефоную йому та повідомлю про всій стан та розпитаю про все у нього, - кинувши на мене погляд у дзеркалі, сказала Лія.

 - От і добре. Скоро будемо на місці. І все буде добре.

Гейб вже перестав говорити і тільки прислухався до чогось. Я не розуміла, що далі буде і тільки хотіла запитати як ми зможемо все це провернути, як раптом нас затрясло, і машина проїхала ще кілька метрів та зупинилася. Мені було моторошно, бо навколо нас була суцільна темрява. Навколо ліс і все. Моє хвилювання було чути за верству, але я нічого не могла з цим вдіяти. Та й не хай, бо мені було реально страшно. 

 - Що сталося!? - прогримів над самим вухом голос мисливця.

- Напевно щось з мотором, зараз я вийду погляну. Говорив сьогодні хлопцям що щось не так, так ні ж , не повірили. І це ж треба, от халепа. - Гейб використав купу лайливих слів, поки проговорив все це і театрально розвів руками. 

Так, дайте Оскара цьому актору. Він трохи мене розсмішив, але я вчасно взяла себе у руки і не показуючи що щось не так, повернулася до потерпілої. 

 - Напевно, мені краще пересісти до вас. Так я зможу контролювати ваш пульс та вчасно надати допомогу, якщо вам стане гірше. - з такою впевненістю сказала я, що навіть задумалась. Можливо я переграю, але вже і так складно, бо попереду "ремонт" машини, і як я зрозуміла, мисливець піде з Гейбом. За нього я не боялася, але те, що там відбуватиметься, я б не хотіла бачити. 

 - Добре, я трохи розуміюся на двигунах, можу глянути, - запропонував сам мисливець.

 - Було б доречно, бо я не зовсім розумію що там до чого. Буду дуже вдячний, якщо допоможеш. - з радістю на очах, мовив Гейб.

Пересівши до Лії, я обійняла її, і чесно кажучи, заховала голову на її плечах. Мені хотілося навіть затулити вуха, щоб не чути звуки, які будуть доноситися з надвору.

 - Не переживай, він витримає. Він сильніший ніж здається. - тихо промовила Лія. - Все буде гаразд.

Я так вчепилася в руку Лії, що не побачила, як зробила їй боляче. Швидко відсмикнувши руку, я схопилася взяти прохолодну воду та прикласти до руки, як Лія мене зупинила. 

 - Не треба нічого. Поглянь, зараз нічого не буде на шкірі. 

І справді, за дві з гаком хвилини, на її шкірі не залишилося і сліду. І як я могла забути хто вона. Це все від стресу та тривоги, геть все повилітало з голови.

 - Вибач, я забула. Сьогодні складний день і я просто розгубилася.

 - Заспокойся, ти врятувала мене. І я тобі безмежно дякую. З ним все буде гаразд, скоро повернеться. 

 - Так, я зрозуміла, що це для нього лише розвага. 

 - Можна і так сказати ,- дивно розглядаючи мене, сказала Лія  - Він тобі подобається?

 -  Що? Ні....я просто....хвилююся. Він же може поранитися чи ще щось....і взагалі я...

 - Добре, я зрозуміла. Видихай. Я просто запитала. -, посміхаючись сказала Лія.

Десь в тиші почувсь крик, а потім стогін вовка. Від того виття, в мене мороз по шкірі. Я обхватила себе руками, проковтнувши комок у горлі, дивилася в одну точку і чекала на нього. Ось, ось повернеться. Дивилася на двері і чекала. Накручуючи себе, бо нагнітала тиша, я нервово смикала за замочок на куртці. А ж раптом почула кроки та як тріснула гілка. Я напружилася.

 - Все добре. Це Гейб. Я його відчуваю.

Двері раптом відчинилися і я побачила його,  так би мовити, в усій красі. Закривавлена сорочка, порвані штани, на руках купа порізів, але живого. Моє дівоче серденько радісно калатало, та так швидко, начебто віддавало в самісінькі вуха. Бум-бум. Долоні спітніли, відчувала, як рум'янець вкриває моє обличчя та шию. Я смикнула за замочок, відкрила куртку і вийшла. Треба було перевести подих, бо ставало гаряче. Як би я собі не говорила, що він бабій, ловелас і таке інше, я нічого не могла з собою вдіяти. Він мені подобався. Притягував мене наче магніт. Єдине чого я боялася, це довіритися йому. Та ще й він перевертень, який шукає свою істинну. ось це мені не подобалося, згадавши це, мене начебто облило холодною водою. Так, не треба забувати про це й факт. Для них істинна важливіша, і якщо він зустріне її, я буду йому не потрібна. Всі ці думки привели мене до одного. Мені не треба в нього закохуватися, бо він розіб'є моє серце. Відчуваючи, що я охолола, повернулася у машину. Гейб швидко щось говорив по телефону, Лія також говорила, але мені здається подумки з Дереком, бо зависла в одному положенні, навіть моргати забула.