9. Підготовка по плану або де мій стабільний емоційний стан

Тіана

Вибігши з кімнати, я була дуже розлючена та схвильована після такого діалогу, відчувала виснаження як емоційно так  і фізично! 

Гад! Козел!  Кретин! Пихатий павич! Та ким він себе уявив?!!! Королем? Я не пам'ятаю  себе такою роздратованою від згадки про одного чоловіка, хоча чому чоловіка, вовка, хитрого звіра! 

Так, він гарний, впевненений у собі, до того ж пихатий та норовливий.  Він вивів мене з рівноваги! Ну чому так складно з цими перевертнями!

Перейшовши на крок, перевела дихання, трішки заспокоїлась та вирішила провідати бабусю. Дійшовши озера, я поглянула на його міць, вода заворожувала, давала спокій якого так не вистачало. Дивлячись у воду я втрачала зв'язок з реальністю, лише шелест листя та вітру вказував на навколишній світ.

Дійшовши могили бабусі, я присіла на лавку поряд і дала емоціям вийти. Сльози самі собою полилися з очей, біль з середини так і рвався назовні. Розревілася як маленька дівчинка. Скільки всього трапилося, що мій емоційний та психологічний стан не витримує. 

 - Я хочу допомогти їм! Я вважаю це своїм обов'язком!  Хочу врятувати Лію! Для мене це  так важливо, бабусю! Якби ти тільки знала, як мені тебе не вистачає, - промовила я.

 - Я стану лікарем, заради тебе.  Я дійсно зможу лікувати людей, в мене вже є досвід, хоча і не з людьми, але ж вони також у певній мірі люди, хоч і міцніші за нас. Як би я хотіла, щоб ти була поряд зі мною. 

Посидівши ще з годину, виговорившись, я знову привела дихання в норму, хотіла вже йти, як раптом почула тихі кроки у мій бік. 

Та за що мені це все! Дідько! Ну що він тут забув!

Габріель

Зайшовши у гостьовий будинок, я відкривав всі шухляди, нюхав всі простирадла, рушники, все що траплялося на моєму шляху.

Якби хтось побачив мене зараз, подумав би що я збожеволів. Але дійсно мене накривало, я втрачав здоровий глузд! Нічого! Я геть нічого не чую! Марк сказав що Тіана жила у цьому будиночку, ну хоч якийсь запах від неї мав лишитися, не може все бути настільки чистим! Це мене розлютило!

Що зі мною відбувається? Невже вона так зачепила мене? Трясця! До біса все! Якщо вона хоче гри, вона її отримає! - гаркнувши собі під ніс, я пішов шукати ту, яка оселилася у  моїх думках.

Тіана

Піднявши очі, я зустрілася з холодним поглядом сірих очей. Ми дивилися один на одного і ніхто не наважувався відвести погляд. В цю мить я дійсно занервувала, але згадавши, що він може відчути стукіт серця і зрозуміти, що я хвилююся, взяла себе у руки. Ну що сказати, гарний чортяка! Мужній, широкоплечий, він здавався ще більшим за Марка. Я дивилася в ці сірі очі і ловила оцінюючий погляд який ковзав по мені, червоніла. 

 - Ну... Так і будеш витріщатися! Чи може даси пройти? - перервала я нашу мовчанку.

Я бачила як ходили його ніздрі, він намагався мене понюхати, розпізнати мій запах.

Не дочекаєшся! Ха, від таких як ти,  в мене є захист. 

- Я їду з тобою. - як грім серед ясного неба, сказав він.

- Що? Куди?... Стривай, це не.... - у мене був шок, я стояла і не могла повірите у те, що  почула. - Якого дідька ти припхався та .....

- По-перше, закрий свій хоч і гарний, проте балакучий ротик. І не смій підвищувати на мене голос! Я тобі не шавка, якою можна керувати! По-друге, хоч ми і почали нашу зустріч не так як треба, та врешті-решт, заради доброї справи, можна і зарити нашу сокиру війни і вдати, що ми друзі. По-третє, я їду з тобою, буду водієм швидкої. І це не обговорюється,  - насуваючись на мене,  сказав Гейб. - Будуть ще питання? Ні?....тобі що, забракло слів, маленька! - посміхаючись промовив він.

- Та пішов ти! Ти мені ніхто! Зрозумів? І керувати будеш своєю зграєю, втямив! Теж мені, принц на білому коні з'явився. Знаю я таких!

 - Яких таких? 

 - Зарозумілих, пихатих павичів, які крім себе нічого і нікого не бачать. 

 - То це я пихатий? - роздратувався він. - Зарозумілий? 

Його очі наливалися кров'ю. Боже, що я наробила? Куди тікати? Я не знала що мені робити...

Підійшовши впритул до мене, не торкаючись, довго дивився і мовчав. Лише його вилиці ходили ходуном. Я тремтіла і боялася підняти погляд. Але коли наважилася, то побачила його  очі, вони були чорного кольору які вже не дивилися на мене з люттю, щось було в них таке, що чіпляло мою душу, поглинало мій розум і ясність думок. Я не належала собі поряд з ним. І цього стану я боялася понад усе. Поряд з ним, моє серце вибивало ритм шаленого танцю, кров розганяла по моїх венах жар, який я не могла загасити. Я була як путівник у пустелі  у якого завжди спрага. Мені не вистачало повітря. 

Хтось гукнув Гейба, і це дало мені змогу швидко відреагувати, штовхнувши його у  груди, я проскочила повз нього і бігла до будинку Степана Аркадійовича так швидко, як тільки могла, не оглядаючись назад.

Гейб

Я завис поряд з нею. Дивився впритул на це гарне личко і закарбовував у пам'яті риси обличчя, ці карі очі, які проникали у душу, рожеві  вуста, які та манили мене до себе, я зібрав всю витримку у кулак, бачив, що це налякало її, але по іншому я б не стримався. Я зголоднів. Моє серце хотіло вискочити з грудей, вовк у підсвідомості гарчав, що відпустив її. Я божеволів.