7. Зв'язок по крові

В одну мить все змінилося. Мало того, що мисливці змогли пробратися дуже близько до поселення, у них був козир. Вони мали Лію.
 - Якого хріна!!!!! Та я їх....- не вірячи своїм очам кричав Марк, широким кроком міряючи вітальню. – Як? Скажіть мені, як вони це зробили? Куди дивився Дерек?
 - Марк, я прошу, заспокойся. Я нітрохи не менше хвилююся за Лію, як і ти. Від того, що ми злимось і панікуватимемо, повір, Лію не витягти. – сказав Степан Аркадійович.
 - Та знаю я !!!! Потрібно щось вигадати і терміново! Ми не маємо часу чекати! – додав альфа.
У Степана Аркадійовича задзвонив телефон.
  - Так!
 - Ну здоров, Стьопа! Ось ми й зустрілися.
 - Чого тобі потрібно, Дон? - трохи підвищуючи голос сказав Степан Аркадійович.
 - Що ж ти так не привітний, мій друже?! Чи не забув старого друга?
 - Тебе забудеш! Лише почнеш забувати, як ти неодмінно себе покажеш.
 - Я просто в темі, Степа. Начебто так каже молодь?
 - Тобі не йде. Молоді дай спокій. Ти вже старий, як ломовий кінь!
 - Ахах, аха ха... Насмішив... а самому не 20 років...
 - Ще раз повторюю, чого тобі?
  У мене є для тебе подарунок, ось тільки думаю, одразу віддати, чи частинами?
 - Не чіпай Лію, вона тут не до чого! Це наша з тобою війна! Не чіпай дітей!
 - Яких дітей? Твоїх? Адже моїй донечці навіть не дали народитися!
 - Дон, ти ж знаєш, що я і весь мій клан там не до чого. Ми не винні у тому, що сталося.
 - Та всі ви тварини й інстинкти у вас від тварин! Ви її вбили! Розірвали на частини, там у лісі! Ти думав, я не дізнаюся? Мені розповіли. Чуєш?
 - Дон, та вислухай...
 - Ні, ти послухай... Я вб'ю її та її дитину, як ви зробили це з Міррі. Я надсилатиму тобі її частинами! Щоб ти бачив, як на твоїх очах померла твоя дочка!
 - Дон, не роби так! Прошу! Скажи мені, чого ти хочеш!? - кричав Степан Аркадійович, але відповіддю на тому кінці були лише гудки, які віддавалися у вітальні годинниковою бомбою сповільненої дії, відраховуючи секунди життя.
 - Твою матір! Я вб'ю його голими руками, якщо він зачепить Лію. - очі Степана Аркадійовича наливались кров'ю. - Потрібно терміново щось вигадати, виграти час...
Стук у двері перервав роздуми. Охоронець доповів, що  приїхали гості з півночі. Дерек зі своєю зграєю.
 - Дереку, привіт, проходь.
 - Віддайте мені мою дружину! Негайно! Або я рознесу все ваше селище, мої люди вже оточили село, його ніхто не покине, доки я не побачу Лію.
 - Дерек .... У нас її немає .... Вона ...
 - Як це немає! Поверніть мені мою істинну!
 - Дерек. Вона у Дона.
 - Що? Хто такий Дон? Чекайте, це ж ....мисливець! якого біса.....
 - Ми самі не знаємо як! Але факт залишається фактом, вона у них. Вони якось змогли її виманити. Ти не хочеш мені нічого сказати? У тебе що, охорони нема? Як так вийшло? – допитувався Марк.
 - Та є у мене охорона, і тим більше у Лії були охоронці, вони обидва отруєні, у тяжкому стані. - виправдовувався Дерек. - Вона мені записку написала, що, мовляв, повертається додому, жити так більше не може тощо. Я сам не знав, що думати.
 - Ось гад. Він спеціально підкинув записку, якби все як ти кажеш, була б війна між нашими кланами. - відповів Альфа.
  - Цього Дон і домагається. – сказав Степан Аркадійович.
 - Хоче, щоб ви перебили один одного зсередини. Сволота! Я помщуся йому за батька! - підбив розмову Гейб.- Він спеціально зробив так, щоб і аконіт привів на північ, але війну не оголосили, тепер записка. Він чекає, поки Дерек оголосить вам війну.

 - Точно! - вигукнув Марк. - Треба йому трохи підіграти. Нехай він побачить те, що хоче. Зіграємо у війну.
 - Я згоден підіграти, але як витягнути Лію? - Запитав Дерек.
Розмову перервала метушня біля дверей і крик:
 - Лія мені як сестра! Пропусти! Інакше тобі не жити. - кричала Тіана, прориваючись до вітальні

- Якого біса ви нічого не сказали? Чому я маю сидіти в місті і нічого не знати? Ви ж обіцяли послати за мною, коли я знадоблюсь?! - її голос луною пройшовся по кімнаті.
У кімнаті була тиша. Ніхто не міг вимовити жодного слова. Степан Аркадійович опустив очі, стояв біля каміна, ховаючи руки в кишені штанів. Марк, який міряв кімнату кроками, завмер з відкритим ротом, дивлячись на гостю. Дерек тільки мовчки стежив за поворотом подій і мовчав. Тільки Гейб, розкинувшись на дивані, посміхався і ковзав поглядом по дівчині, яка як ураган залетіла до кімнати.
 - Так мені дадуть відповідь сьогодні чи ні? - не вгамовувалась Тіана.
 - Тіана! Якого дідька ти приперлася сюди, коли за нами спостерігають мисливці? Тобі що, жити набридло! І хто тобі сказав про Лію?! Я вб'ю їх... - підскочив Марк, втрачаючи терпіння.
 - Марку! Прошу! Ми не одні! Познайом краще Тіану з нашими гостями-тихо сказав Степан Аркадійович.
 - Гаразд... Тіана, це мій друг Гейб, а це голова північної зграї Дерек, чоловік Лії. - сказав Марк, показуючи на гостей у кімнаті. Ті, своєю чергою, кивком голови, привітали Тіану.
 - Дуже приємно! - мовила Тіана. - Ну то що? Ви вже маєте план, як врятувати Лію?
 - Ні, поки що, ми над цим  зараз працюємо – сказав Марк – а ти нам тільки за… – не давши домовити Марку, перебила його Тіана.
 - У мене є! Якщо все вийде, до вечора Лія буде вдома. Але мені потрібна ваша допомога. Хоча .... - трохи замислившись, Тіана подивилася на Дерека. - Є набагато коротший план, але мені потрібна допомога ваша, Дерек. Ви як істинний для Лії, бабуся писала, що істині пари можуть спілкуватися на ментальному рівні, ви повинні поговорити з Лією, потрібно попросити її підіграти нам, щоб вивезти  звідти, вона вдасть що їй погано, я ж у свою чергу, сьогодні на зміні, працюю на швидкій допомозі, приїду на огляд, і вивезу її в безпечне місце, ну і далі ... буде ваша черга ... Ви зможете напасти на них .....чи....Я просто далі не хочу уявляти що там буде коїтися, але ви розберетесь, вже дорослі хлопчики.
Всі дивилися на мене, дивилися якось по-різному. Степан Аркадійович з вдячністю, Марк якось щиро із захопленням, Дерек з надією і тільки Гейб з подивом дивився то на мене, то на Марка.
 - Хто вона? - Запитав Гейб Марка. - Я правильно зрозумів, що вона людина?!
 - Взагалі-то не гарно говорити в третій особі про людину, якщо вона вас чує і знаходиться в одній кімнаті. - сказала Тіана, трохи підвищивши голос. – Де ваші манери?
 - Не твого розуму, крихітко! Ким ти себе уявила, га? - прокричав Гейб зі злістю дивлячись на мене.
 - Це ким ви себе уявили, що вважаєте людину нижчою расою?! Я не тупіша за вас, ваша величність! - присівши в реверансі, Тіана випльовувала слова, як отруту. - тому, будьте ласкаві, включіть свій розум і доброзичливість, інакше не встигнете й оком моргнути, кататиметесь біля моїх ніг скрутившись від отрути, я ж руки не подам. - сказала Тіана і вибігла з кімнати. - Кретин! - це було останнє, що почули Марк, Гейб, Дерек і Степан Аркадійович.
 - А вона гаряча штучка! Просто вогняний дракон, хоч і дурна. Увійти в лігво до звіра, прошу зауважити, не до одного, нахамити і втекти. Вона що, безстрашна?! - сказав з усмішкою Гейб, дивлячись у захваті на віддаляючу постать дівчини.
 - Заткнися, Гейбе! Якби не вона, половину нашого селища було б отруєно аконітом. А вона його розпізнала сама, без допомоги лабораторії та аналізів. А це, я хочу тобі сказати, чимало вартує. Тому будь з нею простіше. Не хами і не груби. Вона теж мала нелегку долю, залишитися однією в 12 років і потрапивши до притулку. Так що, друже мій, наберися терпіння і вияви повагу.
 - А скажи мені друг, чому я не відчуваю її запаху?! Вона здається не пахне, а смердить якоюсь знайомою травою.
 - А... ти про це! У Тіани свій пунктик, вона маскує свій запах. Ну ти зрозумів ..... через нас. Через те, що ми відчуваємо його.
 - Ви закінчили? - прокричав Дерек. - може вже вирішуватимемо як рятувати Лію?
 - Так ти правий! Ми відволіклися. План Тіани непоганий, але треба продумати кожну деталь, - сказав Степан Аркадійович.