4. Минуле і теперішнє

Вступивши до університету, моє життя закрутилося вихором торнадо. Здача документів у мед., продаж бабусиної квартири, переїзд у нову, щодня відвідування лекцій, прихід додому, готування, прання, прибирання та виконання завдань. Ось моя рутина. Ось вони реалії дорослого студентського життя. І так минули мої два роки навчання, ставши найкращою студенткою курсу, я весь свій час проводила в бібліотеці, читаючи книги, медичні журнали, всю можливу літературу, яка траплялася мені під руку. За ці два роки з Марком ми бачилися дуже рідко, у нього було дуже багато питань щодо бізнесу, часті поїздки за кордон, здебільшого я спілкувалася з Женькою та зі Степаном Аркадійовичем.

    Хлопцям у моєму житті поки що з'являтися я не давала, хоч і були домагання з боку чоловічої статі, які були категорично відхилені мною. Скажете нудно? Так, не сперечаюся. Але я не маю другого шансу і в мене його і не буде. Потрібно задовольнятися тим, що є зараз, і я не можу згаяти цей шанс. Час пролітав дуже швидко, весна змінила зиму і ось воно довгоочікуване літо, на яке я так чекаю щороку. Адже влітку я їду з міста до поселення. Не поспішаючи, збираючи валізу, закидаючи в неї літні речі, я спокійно збиралася їхати автобусом, нікому не сказавши заздалегідь дату свого приїзду. Хотілося зробити сюрприз. Потягнувшись за зарядкою біля ліжка, ненароком впустила книгу з тумбочки на підлогу. Нахилившись підняти книгу, побачила забуту коробку бабусиних речей під ліжком. Так, перед продажом старої квартири, я забрала всі бабусині речі, здебільшого це були рецепти настоянок, склади ліків із трав, які ми щороку збирали у лісі біля селища. Діставши коробку, я сіла на підлогу, дістала речі бабусі та мене накрило спогадами. На очах блищали сльози. Як мені її не вистачало. Перебравши речі, я вже хотіла прибрати коробку, але на дні побачила дуже старий пошарпаний зошит.

- Дивно. Минулого разу я його не помітила, - подумала Тіана.

  Відкривши зошит, я почала читати. Здивування, недовіра, зрештою, страх. Такі емоції були у мене після прочитання бабусиних записів. Ген вовка, Цілитель, Альфа, Бета, Омега, перевертень, повня, забіг, витривалість, пара, ідеальна пара - все це крутилося в моїй голові. Шок. Напевно я б не повірила у все це, сказала б що це фантастика, що цього не існує, але...є одне але...імена...

Альфа - Степан Аркадійович Донський

Бета - Кирило Миколайович Здравов

Цілитель - Марта Олегівна і т.д.

Мені здавалося, що я випала з реальності. "Як? Що за марення? Це ж не правда. Ну цього просто не може бути." - Я швидко закидала речі в коробку і засунула її під ліжко. Мене било тремтіння, обхопивши себе тремтячими руками я намагалася мислити правильно, але в мене нічого не виходило. "Якщо все це правда, і вони дійсно існують, то як же я раніше не помічала? Як? - дивувалася я. - Адже бабуся все знала про них. Якщо вона була їхньою цілителькою, значить вони їй довіряли. Маячня. Просто в голові не вкладається- обхопивши голову руками, мої шестерні в голові працювали на повну потужність.

     Просидівши так близько години, я все ж таки зібралася з силами, випила заспокійливого, до збиравши валізу пішла на автобус. "Я маю дізнатися правду і я її дізнаюся, як би мені зараз не було страшно." - подумки налаштовувала себе тримати в руках. Приїхавши до села, мої нерви були межі. Як би я не намагалася взяти себе в руки, мені було страшно, до остраху. Зустрічав мене Єгор, вітаючи і беручи мою валізу, проводжав мене до будинку, раз у раз, кидав на мене косі погляди. Я ж трималася на відстані.

 - У тебе все гаразд? - порушив наше мовчання Єгор.

 - Ттак. Все добре. – нервово промямлила  я.

Якщо вірити бабусиним записам, перевертні відчувають твої емоції. Чи це означає, що Єгор відчув від мене страх? Скоріше за все так. Дійшовши до мого будинку, я подякувала Єгору і забрала свою валізу, увірвалася в будинок, при цьому зачинивши двері так, ніби за мною гналася зграя вовків. Єгор здивовано дивився мені в слід. У вікно я бачила як швидко йшов Єгор назад, набираючи когось телефоном.

 - Марк?

 - Так!

 - Це Єгор. Я тут Тіану зустрів із автобуса...

 - Що? В сенсі? Вона що у селищі? - дивувався Марк.

 - Так, ось щойно провів її до будинку. – повідомляє Єгор.

 - Гаразд. Я розберуся з нею. Чому не повідомила, я ж зараз у місті, міг би ввечері забрати її. - прогарчав Марк.

- Та тут справа в іншому ... навіть не знаю що сказати ... - промямлив Єгор.

 - Кажи як є! - нетерпляче вигукнув Альфа.

 - Загалом, сахається від мене Тіана, тремтить і страхом несе від неї за версту. 

  - Щооо? Ти що накоїв? Я вб'ю тебе!!! - репетував Марк.

 - Та я нічого! Чесно! Привітався і взяв валізу, а вона від мене, як від чуми, сахається. Може, що сталося в неї?! Ну ... там .... в університеті?!

 - Твою м.... Гаразд, я виїжджаю. – кинувши трубку відповів Марк.

Що ж. Нелегко приховувати те, що я про них знаю. За час, що я розпакувала валізу, прийняла душ і приготувала собі поїсти, встигла скласти план дій. Насамперед, поки я тут, потрібно зібрати якнайбільше полину і зробити з нього настоянку. Полин дуже добре маскує запах. Далі поговорити зі Степаном Аркадійовичем. Адже довго таїти від них, що я все знаю, я не зможу. Та й самій треба з цим розібратися.