Альфа та Омега (Кінець і знов Початок)

Коли Іван вийшов з шатла, його вже зустрічав "почесний караул" —з десяток озброєних людей у ​​скафандрах та андроїдах. Іван підняв руки, показуючи, що він не має зброї. На нього та його товаришів одягли кайданки і провели в карцер.

Карцером служило напівтемне приміщення у підвалі станції. Він не знав, скільки часу йому довелося провести там, у тиші та напівтемряві. І коли Івана викликали на допит, він був дуже радий цьому. За ним прийшли двоє андроїдів. Один провів рукою по смужці на хвіртці, і грати відсунулися вбік. На запитання, куди його ведуть, він так і не отримав відповіді. Його провели вгору сходами, потім довго вели довгими коридорами, поки нарешті не довели до кабінету з табличкою "Служба Безпеки Станції". Андроїд відчинив двері і вштовхнув Івана в кімнату, залишившись зовні. двері повернулися на місце. А Іван опинився у просторій кімнаті. Прямо біля стіни стояли чотири крісла із металопластику. А навпроти нього нагромаджувався величезний стіл —бюро. За столом сиділо двоє чоловіків. В одного, сивого з маленькою акуратною борідкою, на рукаві виднілася емблема із зіркою. В іншого, молодшого, гладко виголеного брюнета, на рукаві виднівся знак блискавки.

— Ти говоритимеш, коли тобі ставлять запитання, — сказав сивий. —Все зрозуміло?

Іван кивнув головою. Брюнет нахилився трохи вперед, уперши грізний погляд, і заговорив з загрозливими нотками в голосі:

—Навіщо ти це зробив? Навіщо ти викрав комісара, вивів із ладу конвой і захопив шатл?

— Я хотів дізнатися правду, — відповів Іван.

—Правду про що? — спитав брюнет.

— Навіщо мене закули в цей скафандр і відправили до тієї чортової діри, яку ви називаєте Іо?

—Тебе відправили на Іо за скоєні тобою злочини! —сказав сивий.

— Я не робив те, що мені приписують! Я пам'ятаю, що було. Винних було багато. Я лише виконував накази!

— Ти ставиш під сумнів суд? — очі сивого стали злими та колючими.

—Маю право! —відповів Іван. —То був не суд! П'ять хвилин начальник станції читав доповідь. І сказав: "Винний"! Він навіть не вислухав мою версію. Сказав, що все так ясно.

Двоє чоловіків здивовано переглянулись.

— Але ж це порушення регламенту! —вигукнув брюнет.

—Про що ти? — засміявся сивий. — Кожен начальник на своїй станції уявляє собі, що він цар і бог!

—Бог? А що є бог? — знайоме слово викликало в Івана низку асоціацій. І нові спогади ринули в голову. —Верховний нам казав, що він бог: "Я є альфа та омега, початок і кінець. Я вас створив!"

 Обидва офіцери здивовано переглянулись.

— Ти щось зрозумів, Стіве? —Запитав брюнет.

— Нічого не зрозумів, Дейве, — відповів сивий. — Хтось там оголосив себе богом?

Іван замотав головою.

—Не просто оголосив. Він навчає всіх, що він їхній творець.

— Знаєш, що нагадує? —Запитав Дейв.

—Секту? — брови Стіва піднялися вгору.

—Саме так! —Вигукнув Дейв. — Ціла планета під контролем одного божевільного.

— І тисячі кіборгів із підчищеною пам'яттю та промитими мізками! —Підхопив Стів. —І вони готові виконати будь-який наказ. Що ми маємо?

—Це вже не колонія для ув'язнених! Це ціла армія! — обличчя Дейва похмуріло. — Згадай, що він ще вам казав, ваш Верховний Бог, який нібито вас створив. Що він хоче? Навіщо він вас готує?

Іван напружив пам'ять. Він думав. Він намагався згадати, що ще говорив їм Всесвіт. Пам'ять знову підказала йому.

—Бог. Всебатько. Він казав, що розчарований людьми. І хоче замінити їх нами. Новими людьми. Що ми позбавлені гріховних бажань, заборонених прагнень та недоліків людства. І що ми маємо прийти на Землю і правити їй. Від його імені та з його волі…

У Дейва запищав наручний комунікатор. Він опустив погляд на екран, читаючи рядок, що біжить, і його обличчя похмурніло.

—Що сталося, Дейв? — спитав Стів.

— Начальник колонії на Іо відмовився прийняти транспортний шатл, який ми відправили за членами Комісії, що залишилися. І відмовився їх видати. Капітан Кірк все одно посадив шатл, і його захопили. І Кірка та його команду затримано. Їхнє місцезнаходження невідоме. Фактично, це захоплення заручників та оголошення війни.

— Може, не варто зневірятися, Дейв? І спробувати продовжити переговори? — спитав Стів. Його голос тремтів.

— Можна спробувати, можна намагатись, але це вже нічого не дасть. Ти ж бачиш, що начальник колонії на Іо остаточно збожеволів. А цей кіборг тільки підтвердив те, що багато хто давно підозрював, і не наважувалися визнати. Це війна, Стіве!

***

—Флот супротивника наближається до Амальтеї! —Повідомив голос рації.

Рой темно-сірих космічних кораблів, подібно до гігантських комах, повільно повз по екрану. Це здавалося нереальним. Старі шатли трикутної форми, витончені і обтічні, однаково придатні для польотів в атмосфері та у вакуумі, переобладнані під винищувачі, небезпечні навіть для великих кораблів, і величезні неповороткі транспорти, схожі на гігантські баржі, тепер перевозили кіборгів, заточених на вбивство. людей, готові без сумніву та вагання виконати накази свого бога. Готові нести руйнування та смерть. Людство виявилося зненацька і було не готове ні до чого подібного.

— Вітаю із початком першої міжпланетної війни! —Сказав Стів. — І боюсь, що вона не буде останньою.

—Все колись буває вперше, —сказав Дейв. — Міжзоряна війна колись теж буде. Хочемо ми цього, чи ні.

Стів хмикнув.

— Дивно, чому вони першу атаку зробили на колонію кіборгів. Тобто на собі подібних.

— Тут немає нічого дивного, — засміявся Дейв. —Хто не з нами, той проти нас. Це навіть надто по-людськи.

Стів зітхнув.

— Мені незрозуміло, чому це не розкрилося? Їх же перевіряли комісії! Інспектори писали звіти...

— Ти ж бачив, як комісії перевіряють, — реготав Дейв. — Накрили стіл, влаштували культурну програму та розваги. І їм уже не до того, щоб у чомусь копатися. Їм дали картинку із обкладинки, їм достатньо. Напишуть стандартний звіт, що в колонії суворого режиму підтримується належний порядок та дисципліна. Тим більше, що їм надали права на втручання. З метою коригування, зрозуміло.