7.4

— Ти погрожуєш мені замість плати?

— Я повертаю тебе в реальність, — відповів він. — Ліна повернеться. І якщо не з вашою допомогою, то без неї.

— Ти торгуєшся, — посміхнулась верховна.

— Я захищаю своє.

Вона повела пальцями по столу, ніби перебирала варіанти, яких він не бачив.

— Добре, — сказала нарешті. — Але ми теж можемо змінити умови. І тоді ти не отримаєш нічого.

— Я не буду вирішувати за Ліну, — підтиснув губи Берест. — Я вже прийняв рішення за двох, і… наслідки мені не сподобались. Її дар — її відповідальність.

Відьма подивилась на нього так, наче вперше побачила. І він зчитав в її погляді… повагу, вперше за весь час, що вони говорили.

— Ось як, — протягнула вона. — Тоді дамо їй вибір.

— Вибір?

— Захоче співпрацювати з ковеном — буде. Не захоче — не силуватимемо. Але ти не втручатимешся і не впливатимеш на її рішення, — сказала вона. — І це остання моя пропозиція. Вирішуй, Альфо.

Берест не вагався.

— Я згоден.

Верховна кивнула так, ніби саме це й очікувала почути. Потягнулась до невеликого блокнота, що лежав поруч, швидко щось вивела і розвернула до нього.

— І що ти там казав про гроші?

На папері була написана сума, не символічна.

— Ти ж казала, що гроші тебе не цікавлять.

— Не цікавлять. Але я не маю звички відмовлятись від того, що мені так наполегливо пропонують. Переведеш на рахунок ковену.

Берест гимикнув.

— Переведу.

Верховна закрила блокнот, ніби питання було вирішене раз і назавжди.

— От і чудово.

Відьма усміхнулась і повільно склала пальці в пучок. Світло в кімнаті сіпнулось. Тіні від свічок поповзли по стінах, витягнулись, зійшлись до її руки. Між пальцями в неї спалахнуло.

Вогонь розрісся за частку секунди, розкрився, як розлом, і різко зійшовся в одну тонку лінію.

Відьма доторкнулась до зап’ястка Береста, він навіть не встиг кліпнути, як повітря вибило з грудей, а щось гаряче спалахнуло під шкірою. Саме там, де верховна тримала пальці з’явилась руна. Така сама розквітла і на зап’ястку відьми.

Мить, і все зникло: руни, вогонь, тіні повернулись на місце, дихання відновилось. Наче нічого  і не сталось. От тільки шкіра Береста пам’ятала жар.

— Договір укладено, — підсумувала верховна. — Його не розірвати. І не обійти теж. Якщо раптом вирішиш нас кинути… помреш.

— Які приємні перспективи. Сподіваюсь, діють у дві сторони?

— Ми не укладаємо договорів, які не можемо виконати.

— Тоді ходімо, — сказав він. — Відкривай шлях.

Верховна подивилась на нього так, ніби він щойно не дуже вдало пожартував. І розсміялась.

— Ти занадто швидкий, Альфо. Поспіх навіть у ліжку рідко приводить до чогось доброго. А в магії, і поготів.

Берест не усміхнувся.

— Скільки?

Вона ніби тільки й чекала цього питання.

— Ми підготуємось. Портал у інші світи не відкривається з наскоку. Нам потрібен час. Правильний момент.

— Декілька цнотливиць, ріг єдинорога та кров немовлят?

— Мені подобається твоя фантазія, — гимикнула відьма. — Але обійдемося кривавою повнею.

— Коли?

— За два тижні.

— Це довго.

— Це необхідно, — відрізала вона.

— Я стільки чекати не буду.

— Тоді відкрий сам, якщо такий розумник.

— А якщо Ліна не виживе там стільки часу?

Верховна знизала плечима.

— Хіба це мої проблеми?

— Ти тягнула час, плутала мене, тільки щоб… — раптом замовк Альфа. — Отримати шанс використати Ліну?

Верховна не заперечила.

— Ти навіть не розумієш, що в ній прокинулось.

— А ти розумієш?

Вона нахилила голову на бік.

— Скажімо так… завдяки оракулу, я не зовсім у темряві.

— Її силу запечатали ще в дитинстві. Бабця постаралась.

— Я знаю. Але такі речі довго не протримаються, особливо в Порожнечі. Як і всі ці… допоміжні заходи, — сказала вона.

Берест навіть не став питати, звідки верховна знає про браслет. Схоже, вона знала значно більше, ніж говорила.

— І що буде?

— Коли сила вийде назовні після стількох років стримування… — протягнула вона. — Краще б твоїй маленькій парі вже бути тут. Там, де ми ще зможемо втримати ситуацію.

Берест звузив очі.

— Інакше?