РОЗДІЛ 7

БЕРЕСТ

— Назви свою ціну, — одразу перейшов до суті справи Берест, як тільки зайняв запропоноване йому місце.

Стілець під ним тихо скрипнув. Дерево було старе, але міцне, як і все тут.

Верховна не відповіла, дивилась. Наче ще досі перевіряла скільки він витримає.

— А що ти пропонуєш? — ліниво запитала вона.

Наче відповідь вже була відома, і їй просто хотілось почути, як саме він її сформулює.

— Будь-які гроші.

У куточках її губ з’явилась тінь усмішки.

— Не цікавить, — сказала верховна. — Ти можеш краще.

Свічки ледь чутно потріскували. Десь у глибині хижі щось тихо дзенькнуло, як скло об скло. Берест стиснув пальці на колінах.

— Я не знаю… — сказав він.

І це прозвучало чесно.

— Знаєш, — протягнула відьма. — Просто не хочеш визнавати.

Берест стиснув кулаки, чим викликав посмішку верховної.

— Ти прийшов до нас не з порожніми руками, — сказала вона. — Але прийшов не пропонувати, а торгуватись. І торг — це завжди про одне й те саме. Про те, що найбільше болить.

Берест не відвів погляду.

— Скажи прямо.

— Твоя донька.

Альфа видихнув, провів подушечкою пальця по столу, наче подумки рахував секунди, аби не сказати зайвого.

— Ні.

— Я ще нічого не попросила.

— І не попросиш, — рівно відрізав він.

Відьма нахилила голову, розглядаючи його уважніше.

— Дурень, — сказала спокійно. — Ти думаєш, що зможеш її сховати?

Берест повільно провів язиком по внутрішній стороні щоки, стримуючи гостру відповідь. Він прийшов сюди домовитись — не наживати нових ворогів.

— Дар уже прокинувся. Ти це знаєш.

— Ми впораємось.

— І ти знаєш, що буде далі, — продовжила вона. — Його не можна заглушити. Не можна ігнорувати. Він або стане керованим… або з’їсть носія.

Звір Береста тихо загарчав.

— Я розберусь.

— Ти? — її погляд ковзнув по ньому з ледь помітною іронією. — Альфа, який щойно прийшов до відьом просити допомоги, розбереться з тим, що навіть ми не беремося робити без підготовки?

— Я сказав — ні.

Верховна ще мить дивилась, не кліпаючи, ніби перевіряла, чи похитнеться його воля, чи продавить вона потрібне рішення, а потім повільно зітхнула.

— Ти не торгуєшся її життям, — підсумувала вона. — Це… правильно. Але тоді ти запропонуєш нам щось інше.

Вона випросталась.

— Що саме?

— Моєму ковену немає сенсу лізти в Порожнечу заради чужої пари, — сказала відьма. — Це не дрібна послуга. Це ризик. Реальний. Для моїх дівчат. За просто так ніхто з них головою ризикувати не стане.

— Велеслава стане. Вона вже пропонувала свої послуги.

Цього разу в очах відьми щось змінилось.

— Моя донька, — виштовхнула крізь зуби вона, — занадто переоцінює власні сили.

— Велеслава — твоя донька?

Верховна проігнорувала його здивування, натомість вона запевнила:

— І після того, як ми її зв’яжемо, вона й краплю дощу прикликати не зможе.

Берест трохи звузив очі.

— Я чув, що відьма без магії — це як перевертень без звіра. Не занадто жорстке покарання для власної доньки?

Тиша, яка запанувала між ними була з гірким присмаком.

— Поганий початок, — нарешті сказала відьма, — намагатися повчати ту, до кого прийшов просити допомоги.

— Я не…

— Вона має навчитися поважати моє слово. І наші закони. — Погляд верховної потемнів. — А не керуватися амбіціями, які заведуть її у Порожнечу.

— Тобто відьми не збираються її підкорювати?

— Підкорювати? — вона тихо повторила, ніби смакуючи саме це слово. — Ми не настільки самовпевнені.

— Справді? — не повірив Альфа.

Вона повільно обійшла стіл, зупинилась збоку, але не наблизилась настільки, щоб це виглядало як тиск. Скоріше, як звичка контролювати відстань.

— Порожнечу не підкорюють, — додала верховна. — Її стримують. І навіть це виходить… не завжди. Кому, як тобі це не знати?

Погляд її ковзнув по ньому, і Берест відчув — вона бачить більше, ніж він вирішив сказати.

— Я знаю.

— Велеслава вирішила, що вона розумніша за всіх нас, — продовжила відьма. — Що зможе взяти силу і не заплатити за неї. Так це не працює.

Вона зупинилась.

— І саме тому ти зараз тут. Бо вона вже зайшла туди, куди не слід.