3.3

Стіни раптом розступились і виплюнули нас у печеру.

А буквально за хвилину ми побачили це.

Надто масивне. Надто важке для цього місця. Тіло було складене з кам’яних плит, нашарованих одна на одну. Між ними повзла темна волога, стікала вниз густими липкими смугами.  

Голова сиділа низько, ніби її втиснули всередину. Очей не було, тільки глибокі тріщини, і в них тліло червоне.

Воно повільно рухалось. Прохід тріщав та стогнав від напруги.

— Не зупиняйся, — прошепотіла Марта.

— І не думала.

Порожні вже дихали нам у спину. Ще мить, і вони нас накриють.

— Зараз, — видихнула я.

Марта стиснула камінь.

Ми не пригальмували. Ми влетіли в Товстуна.

Все сталося одночасно.

Порожні зірвались позаду. Товстун різко підняв голову. Він відчув їх і нас, і не став розбиратись.

Його рука — величезна, кам’яна, з нерівними виступами — рвонула вперед. Я встигла тільки пригнутись. Удар пройшов над головою. За спиною щось хруснуло.

Я навіть не оберталась, відчула, як Порожнього буквально розмазало об стіну.

— Працює! — видихнула я.

— Радіти зарано! — прошипіла Марта.

Другий Порожній уже був поруч. Він не ліз на монстра. Він йшов до нас, простягнув руку і… повітря зникло. Наче його просто вирвали з грудей разом із силою дихати.

Я різко вдихнула, і нічого не отримала у відповідь. Легені судомно стиснулись. Порожній навіть не торкався мене, але я відчувала, як він тягне. Силу, життя.

Поруч хрипіла Марта. Її пальці впились у моє плече так сильно, що я відчула біль навіть крізь паніку.

— Не… стій… — видушила вона крізь зуби.

— Чорт… — вирвалось у мене, але навіть голос був слабкий, зламаний.

Тепер я зрозуміла, про що вона казала. Порожні не просто наздоганяють. Вони висмоктують. І ти не встигаєш навіть зрозуміти, що вдіяти, як все закінчується. Не твоєю перемогою, ага.

Товстун заревів. Печера затремтіла.

Він теж відчув це, і, схоже, не був згоден так просто віддавати… ласу здобич.

Кам’яна долоня вдарила по проходу, стіна тріснула, шматки породи посипались вниз.

Порожній смикнувся. Цього вистачило. Повітря різко повернулось у груди.

Я закашлялась, хапаючи його, як після довгого занурення.

— Рухайся! — рявкнула Марта, штовхаючи мене вперед.

Я рвонула вперед, але зашпорталась. Всередині щось різко смикнулось. Темрява відгукнулась.

Поруч зі мною з’явилась тріщина, з якої вирвались нитки. Ті самі, що я вже бачила.

Порожні навіть не встигли відреагувати. Нитки врізались у них, пройшли крізь тіло, розсікли на шматки, які не встигли впасти, а просто… розсипались.

— Чорт забирай… — видихнула Марта.

Темні частинки, схожі на попел, все ще кружляли в повітрі, як над головою почувся тріск.

Розріз швидко розбігся по породі, як рана, що розкривалась просто на очах. Камінь здригнувся, затремтів, і почав зсуватись. Стеля поїхала. Величезний уламок відірвався і повис на мить, ніби роздумував. А потім пішов вниз.

— Ходу! — рявкнула Марта.

Я навіть не думала. Ми кинулись вперед, прямо під Товстуна, проскочили між його ногами, ковзаючи по каменю, ледь не падаючи, зачіпаючись за виступи.

Він не встиг зреагувати.

Позаду гримнуло. Земля під ногами здригнулась, а від удару стиснулось в грудях.

Товстуна накрило. Він перестав бути проблемою.

— Не зупиняйся! — гаркнула Марта.

На нас сипонуло.

Спочатку пісок: дрібний, гарячий, він забився в очі, в рот, в ніс. Потім пил: густий, задушливий, він миттєво перетворив повітря на щось, що треба було буквально проштовхувати в легені.

Я закашлялась, але не зупинилась. Не мала права.

Каміння сипалось далі, б’ючись об плечі, спину, ковзаючи по волоссю. Десь зовсім поруч щось глухо вдарило, занадто велике, щоб перевіряти, що саме.

Марта смикнула мене вперед.

— Давай! Давай!

Ми майже не бачили, куди біжимо. Лише  смуга темряви попереду, яка не сипалась.

Я перечепилась, Марта рвонула на себе, так, що я влетіла плечем у стіну. Дихання рвалось, горло пекло, але я бігла. Бо позаду ще сипалось і, схоже, не збиралось закінчуватись.

І раптом… нас накрила тиша.

Я зробила ще кілька кроків і зрозуміла: над нами більше нічого не падає. Повітря тут було чистішим. Прохід не тремтів.

Я зупинилась, важко дихаючи, і вперлась руками в коліна. Пил осідав повільно, липнув до шкіри, до волосся. Марта поруч теж завмерла.