14.3

Десь у глибині магазину щось грюкнуло.

— Це Назар, — сказав Остап.

— Це Назар, — підтвердила Стефа з туалету.

— Це Назар, — зітхнула я.

Тарас тільки кивнув, ніби ця дитяча версія апокаліпсису давно його вже не дивувала.

— Мені би хліба…

— Хвильку, — лукаво підморгнув власник. — І не турбуйтесь. У нас тут тихе поселення.

Грюкнуло вдруге.

Ми обидва подивилися в той бік.

— Більш-менш тихе, — уточнив Кудла. — Вдень.

Тарас подав мені буханець хліба, важкий, теплий, такий, що чіпляється запахом до пальців.

— Оце ідеальний, — сказав він. — Вчорашній не дам, бо сам з’їв.

— Розумно, — відповіла я.

За нашими спинами щось дзвінко впало.

— Назар! Ніяких експериментів в моєму магазині!

Стефа вже поверталась з туалету, задоволена, як малий генерал після вдало проведеної операції. Назар тримав льодяники, які йому «самі у руки впали», а Остап ішов з мотком мотузки та ножицями — тобто класичним набором для дитячих пригод і дорослих нервових зривів.

— Все взяли? — спитала я, хоча знала: з цими трьома взяти все — це місія космічного масштабу.

— Так, — сказали діти.

— Гарної днини, — підморгнув нам Тарас, коли я розрахувалась. — Заходьте ще.

— Неодмінно, дядьку! — пообіцяла йому Стефа.

Ми вибрались надвір. Я завантажила дітей у машину, перевірила ремені, переконалася, що нічого не вибухає, не світиться і не пищить, окрім Назара, але він завжди видавав якісь дивні звуки, і теорії.

За кілька хвилин ми вже котили дорогою. Діти залипли в телефони, і в салоні запанувала рідкісна тиша — така, що хоч записуй і продавай як медитаційний трек.

Навіть хмари на небі виглядали так, ніби підморгували: молодець, Ліно, ти витримала, ти героїня.

Я вже майже виїхала з поселення, коли… щось у повітрі змінилося. Наче хтось скинув важку ковдру енергії просто на наш дах. Машина ніби стала щільнішою, звук двигуна глухішим.

— Діти… вам не здається, що…

— Що? — синхронно вигукнули всі троє.

Я не встигла відповісти.

Бо наступної миті перед нами з’явився автомобіль.

Точніше, він не просто з’явився. Він виріс з туману, ніби його виштовхнуло чимось потужним. Гальмівні колеса розчесали гравій, камінці розлетілися в боки, як святковий салют у честь нашої зупинки.

Я втиснула гальма. Мене подало вперед, дітей теж, але всі встигли вхопитись.

— Це… був… ЕПІЧНИЙ маневр! — видихнула Стефа з захватом, ніби ми знімалися в бойовику.

Дверцята чорного металевого звіра відчинилися. Повільно. Занадто повільно, як у фільмах, де герой виходить із машини під вибухи й драматичну музику.

І вийшов він.

Северин Берест.

Альфа рухався так, ніби гравітація сьогодні працювала виключно під нього. Куртка на ньому була розстібнута, футболка під нею зім’ята, подих важкий, а плечі напружені так, ніби він щойно відтискався від власних проблем. Навколо Береста навіть повітря мерехтіло, чи то в мене зір різко зіпсувався? І теплообмін, бо одразу в жар кинуло.

Я вловила запах сосни.

А він — я певна — вловив запах часнику.

Прекрасно. Саме те, що треба було для нашої напруженої зустрічі.

Северин ішов до мене: швидко, рішуче, надто впевнено. І кожен його крок звучав у мені: тум-тум-тум.

А я тим часом прокручувала в голові всі п’ятдесят шість варіантів, де я могла налажати. Бо якщо тимчасова нянька всім влаштовує, її не зустрічають таким поглядом: суворим, непроникним, тим, від якого хочеться або втекти, або негайно виправитися й перепросити.

Ой-ой.

Я ковтнула повітря так, ніби хтось вимкнув кисень.

— Здається, татко… не дуже радий, — озвався Остап, штовхнувши Назара ліктем.

— Та він завжди так виглядає, — прошепотів Назар, скоса на мене поглянувши. — Це його стандартна заводська комплектація.

— Похмурість? — прошепотіла я.

— Ні, отой режим «зараз когось зламаю через коліно».

— А я думаю… — Стефа хитро примружилася, відкинувши волосся, як справжня гламурна королева. — Він просто скучив.

Я мало не задихнулася власною слиною.

Скучив?

Сподіваюсь, не за звільненнями персоналу?

Северин уже був за крок від дверей машини. Тінь від його постаті впала на капот, і навіть двигун приглушено буркнув, ніби теж злякався.

Повітря стало ще важчим. Наче світ затамував подих.

І я разом із ним.