9.4

— Цілком логічне зауваження, — кивнув Альфа, не повертаючись. — Ми зважатимемо на це.

Він говорив спокійно, але в кімнаті повітря тремтіло натягнутими нервами, наче жило власним життям.

— Але якщо ви припускаєте, що я б не пізнав у новій няні Порожню… — він підняв погляд, різкий, холодний, — …то ви сумніваєтесь у мені. Так?

Зала вибухнула шумом, як раптовий трем крил пернатої зграї.

Одні кидали запевнення, інші бубоніли, треті хапались за термінали, наче могли довести щось цифрами:

— Ніхто в тобі не сумнівається, Альфа!

— Ти нас тримаєш ці роки!

— Ми б були мертві без тебе!

— Ми лише…

— Добре, — різко обірвав Северин.

Шум стих так швидко, що лампи над головами здригнулися від перепаду напруги.

— Але вона могла бути… містком, — уперто сказав Бурий. — Несвідомо. Через її поле могли перелізти. Ти знаєш це не гірше за мене, Северин.

Це було правдою. І всі це розуміли.

У повітрі лежав запах тривоги та холодного поту.

— Я сам з нею поговорю,  — сказав Берест.

Дехто у лабораторії нервово засовався. Кілька перевертнів кинулись поглядами один до одного.

Барс біля другого пульта навіть нахилився вперед — очі вузькі, пальці вперлися в метал.

— Сам? — перепитав барс. — Якщо вона справді…

— Вона не загроза. — Голос Северина не підвищився ні на ноту, але різонув гостріше, ніж удар лапи по каменю. — Якби була, ви всі не стояли б тут… а були вже мертвими.

По лабораторії прокотилося тихе рикання, інстинктивне, неприємне, коли правда надто гостра.

— Я залишив на неї дітей, — додав Альфа. — Це ні про що вам не говорить?

Сказано було ударно чітко. Спокійно і смертельно логічно. І хай через безкінечні атаки істот з Порожнечі перевертні цих земель звикли дути на воду, але зараз вони засоромлено принишкли.

— Все вказує на неї, — пробурмотів хтось тихо.

Северин це почув.

— І це мене турбує найбільше, — сказав він. — Бо занадто просто. Занадто чітко. Занадто… зручно для тих, хто ховається по той бік річки.

Кілька голів піднялись.

— Я сам розберусь, — повторив Альфа, спокійно, як видають наказ перед боєм.

Ніхто не сперечався.

— Ми могли б допомогти, — запропонував Бурий.

У його голосі змішались турбота і ревність друга, який частіше рятував Альфі життя, ніж можна було це порахувати.

Северин зупинився поглядом на ньому.

— Не треба. Але, — додав, обдумуючи кожне слово, — якщо хтось справді використав її поле як місток — ми знайдемо їх. А не вигадуватимемо винного.

Перевертні обмінялись поглядами.

Клан знав: якщо Альфа щось пообіцяв — так і буде.

— Без тиску, — повторив Северин. — Без погроз. Вона гість у моєму домі. І поки немає доказів — вона лишиться гостем. Це моє слово.

Його слова впали важкими каменями.

Усі погодилися мовчки: так, як завжди погоджувались із лідером, що сотні разів вів їх крізь ніч і повертав живими.

Бурий стиснув губи.

— Гаразд. Але залишилось ще одне питання.

Северин ледь помітно кивнув: говори.

— Навіть якщо вона ні до чого… — Данило склав руки на грудях, виглядаючи як прокурор на суді, — …чому дім відреагував саме на неї? А не на когось іншого?

Ось це було тонке, слизьке, небезпечне питання.

Воно могло змінити рівновагу у залі.

А в житті Береста — усе.

Северин непомітно стиснув пальці в кулак, щоб не дати звіру вислизнути з-під контролю.

— Дім має власні протоколи, — відповів він. — Він не машина. Дім реагує на сукупність факторів: запах, біополе, температуру, шаблон рухів, рівень тривоги. Це… живий організм.

— І він чомусь вирішив, що саме вона  підходящий об’єкт, щоб передати тимчасовий контроль, — буркнув Бурий. — А це вже питання.

— Це буде моє питання, — відрізав Берест так, що ніхто не посмів продовжити. — Не ваше.

Усі замовкли.

Северин провів пальцями по панелі, вимикаючи проєкцію. Лабораторія повернулася до роботи.

— Продовжуйте пошук джерела зовнішнього удару, — наказав Альфа. — Перевірте річковий сектор. Перегляньте нічні записи. Якщо побачите повторний стрибок — негайно повідомте мене.

Він повернувся до дверей, але зупинився рівно на півкроці.

Його голос став тихим.

Небезпечним.

Але абсолютно контрольованим.

— А щодо неї… — сказав він, і вся лабораторія, навіть борсуки в дальньому кутку, навмисно зупинили рух, — …ніхто не наближається до нової няні без моєї команди. І ніхто не висуває їй претензій. Ми працюємо фактами. Не страхами. Ясно?